Зміни

Арф прокинувся на світанку, раніше за діда з бабцею. Дід тоненько хропів на лежанці, бабця на своїй половині щось бурмотіла уві сні. Арф потер очі кулаком, потягнувся і знову згорнувся клубочком під колючою товстою ковдрою, щоб зберегти більше тепла. Ночі у горах навіть улітку холодні, а з початком осені й поготів.

Вставати не хотілося, особливо якщо згадати, що на виварюванні гною доведеться відпрацювати ще чотири дні. У Зараї, де народився Арф, робили зелене чорнило, виварюючи зібрані в горах драконячі «коржики» у великих казанах. Дев'ять казанів із гардарської сталі — ласа здобич для розбійників, тому їх поставили просто в селі, відгородивши двома рядами високого частоколу. Роботи починалися перед осіннім ярмарком в Оші, і тоді навкруги так смерділо, що очі сльозилися.

І навіть це було б нічого, бо на виварці працювали всі зарайці, починаючи з десяти років. Дорослі ставили казани на кам'яні кола, готували суміш із особливих трав і гілок марну, хлопці та дівчата старшого віку розпалювали багаття, молодші тягали «коржики». Працювали по черзі, щоб продихатися після смороду, прибуток ділили частинами, хто скільки відробив. Але цього року Арфу нічого не перепаде. Ще влітку він загубив трьох кіз зі стада: дурні тварини злякалися шарудіння кущів, залізли на стрімку скелю, одна зірвалася, а дві стали здобиччю драконів. Старійшина насварив хлопця і наказав виходити на виварку не тільки за себе, але й за господарів втрачених кіз, тобто чотири десятини днів безперервно.

Вже за два дні все навколо Арфа пропахло гнойовими випарами. Навіть улюблені коржики з сиром і травами бридко смерділи. Не допомагало ні миття в бочці, ні обкурювання сушеним араніковим квітом. Бридота! І нечесно до того ж. Зрештою, наздогнати перелякану тварину навіть не кожному дорослому під силу. Були б живі батько чи мама, вони за нього заступилися б. А на сироту, як на занедбану хатину, і пси скачуть... Арф сердито шморгнув носом і вкрився щільніше — може, ще встигне подрімати. Але ось за стіною голосно позіхнула та завовтузилася бабця. Прокинулася вже… Зараз увійде до великої кімнати, розпалить вогнище й почне мішати тісто на плесканці. До них з учорашнього дня залишилися печені яйця та сир, це смачно. Арф проковтнув слину. Ай, то все одно вже не заснути.

— Диви, сам прокинувся, — бабця нечутно увійшла й попрямувала до вогнища, нашвидкуруч доплетаючи ріденьку кіску. — Що, кортить драконячих «коржів» понюхати?

Арф відвернувся до стіни, намагаючись не показати, як його зачепило бабчине глузування. Бабця постійно говорила, що онук надто схожий на батька, трясця б його побила в загірному світі. Вона вважала, що саме батько Арфа винний в ранній смерті її дочки. Матір Арфа, Мерль-дрозденятко, була вродливою, веселою, любила співати, доїти кіз і вичісувати шерсть. До найкращої дівчини на селі сватався син старійшини, але вона закохалася у проїжджого красеня-купця Тарфа. Купець одразу відповів красуні-горянці взаємністю. Він прожив із молодою дружиною всю весну й початок літа, а потім поїхав, обіцяючи незабаром повернутися і поставити новий дім. Але за півроку в Заглай прийшов друг Тарфа й розповів, що той зірвався в прірву і розбився. Овдовіла Мерль тихо згасла, залишивши сина сиротою на четвертому дні життя.

І як от жити, коли тебе весь час шпиняють? Хіба дитина винна, що схожа на батька? Хіба вона здатна оживити маму? Повернути людину, яка пішла у загірний світ, навіть королям-чаклунам, кажуть, не під силу. Нічого, наступного року дід обіцяв віддати онука в навчання до теслі в Ош. Бабця, щоправда, каже, що тесля Арфа щодня шмагатиме. Але навіть якщо так, маминою смертю докоряти точно не стане. А ще Ош — велике місто, там ярмарок двічі на рік і ще багато чого цікавого. І драконячого гною немає!

Тим часом бабця швидко замісила тісто з води та борошна, розім'яла та поклала на кам'яну сковороду. Плескач зашкварчав, покрився білими бульбашками. Дід перестав хропіти й застогнав:

— Нема спокою в цьому домі, ох Небо велике! Чого ти схопилася?

— Твоєму онукові снідати треба гарячим, бо кишки закрутить, — відповіла бабця, розкминаючи другий плескач. — Вставайте вже, ледарі! Арфе, води принеси та вмийся гарненько. А ти, діду, Сандарові що обіцяв?

— Я йому щось обіцяв?

— Що з ранку допоможеш колеса поміняти, бо ви до Оша не доїдете! Е-е, старий зовсім став, голова твоя дірява, і що б ти без жінки робив…

Радіючи, що бабця відволіклася на сварку з дідом, Арф накинув стару жилетку з козиного хутра і вискочив у двір. Босі ноги обпекла холодна роса. Пританцьовуючи, він схопив важкі цебра й побіг до джерела за огорожею. В усьому селі грюкали двері, чулися заспані ранкові голоси, козяче мекання та гавкіт собак. Пахло свіжим хлібом та димом. Набравши відра до половини (більше підняти поки що не міг), Арф швидко повернувся до хатини й перелив воду до маленької бочки, звідки вони пили й брали воду для приготування їжі. Збігав ще раз, щоб наповнити малу бочку, потім вмився з великої й повернувся до хати. Бабця дала йому плескач з рубаним яйцем і сиром, і не прогавила можливості нагадати:

— Спину рівно тримай! І не плямкай! Небо високе, от же ж безглузде виросло дітисько, перед людьми соромно!

Як зазвичай, Арф дуже хотів поцікавитися, перед якими людьми бабці може бути соромно. У селі всі їли хто як хотів, плямкали на повну силу, і навіть руки об штани витирали (за таке б його точно вдома прибили). Але, як завжди, змовчав — якщо бабця вранці не з тієї ноги встала, краще її не злити, бо знову пригадає батька. Тому сидів рівно, їв акуратно й не поспішаючи. І дедалі більше розумів: на виварювання він сьогодні не піде. Годі вже, набридло. Нехай самі пасуть своїх кіз і самі в гнояках колупаються. Він сьогодні залізе на Драконячу голову, а потім повернеться й скаже — все, прощавайте, завтра йду до Оша. Бабця розсердиться й спробує його побити, але дзуськи, він вже не терпітиме — якщо треба, й відкоша дасть!