Частина 2

Він ще довго лежав, обмірковуючи кожну секунду їхнього поєдинку, в душі проклинаючи кожного, хто був того дня в барі, і ніяк не міг зрозуміти, у який момент він оступився. І тільки коли сонце зайшло за обрій, а вночі перебувати на вулиці було не дуже безпечно, він підвівся і, ледве пересуваючи ноги, зайшов назад у салун.

Чоловік, який минулого разу викинув його геть, дрімав на стільці біля входу і тому не помітив Седрика. Хлопець підійшов до зламаного рояля і забрав своє знаряддя – сокиру, яка дісталася йому від менш везучого гравця. Той поставив свою сокиру на кiн, а коли програв, так само, встав з-за столу з розгніваним обличчям, уже хотів забрати сокиру. Але спіткнувся, впав і зламав шию, вдарившись головою об стіл. Відтоді Седрик вважав цю сокиру знаком долі, ніби вона приносить удачу, тому й став її носити.

Повісивши її назад на пояс, він підійшов до барної стійки і змучено сів на стілець.

– Тобі тут залишили, – почувся виснажений голос молодого бармена, і до Седрика під'їхала велика дерев'яна кружка, наповнена темним хмелем. Хлопець здивовано кілька секунд подивився на бармена і, не почавши задаватися питаннями про те, ким був таємничий благодійник, одним ковтком спорожнив більшу частину кружки.

Через кілька хвилин бармен знову порушив тишу:

– Грошей сьогодні, я так розумію, не чекати?

– Замовкни! – злісно виплюнув Седрик, стиснувши кружку. – Сам усе бачиш. Навіщо ці тупі питання? Просто поговорити хочеш?

– Як скажеш, – спокійно відповів бармен.

Настала тиша, яку переривали лише п'яні крики з вулиці. Але хміль розв'язав Седрику язика.

– Послухай, увійди в положення, – почав він жалібно, втупившись у бармена. – Сам знаєш, як усе вийшло. Дай переночувати одну ніч, а завтра гроші будуть, ти ж мене знаєш.

– Не знаю. Тобі ще новий рояль, судячи з усього, десь треба дістати. Ти також ще не виплатив внесок господарю, за те, що тобі тут дозволяється людей розважати, – бармен медитативно начищав келихи, зрідка відриваючись від справи й поглядаючи на вхід. – Ну, звісно, якщо хочеш, можу запропонувати тобі поспати у двох...

– НІ! – знову злісно перервав Седрик. – Я краще у свинарнику спатиму, ніж ділитиму ліжко з якимось жирним спітнілим купцем, якого жаба задушила купити нормальну кімнату.

– Ну тоді йди шукай свинарник, більше нічого запропонувати не можу.

Седрик ще кілька хвилин сидів, вдивляючись у своє відображення в хмелі, потім встав і підійшов до грального столу. Він зібрав у руку всі карти, і вага колоди була явно важчою, ніж зазвичай. Потроху до нього почало доходити, що сталося, і він поспіхом почав перебирати кожну карту. І ось у його руці опинився той самий король червiв – другий король червiв. Від злості він стиснув його в кулак: ніхто до цього не обводив його навколо пальця.

"Але коли він встиг її підкласти? — думав Седрик. — Я стежив за кожним його рухом. Невже це сталося саме тоді, коли божевільний старий почав розмахувати руками? Чи це трапилося раніше..?" Він не міг у це повірити, в той час як друга хвиля люті знову закипала в ньому. Він хотів жбурнути цю кляту карту на підлогу і розтоптати на хисткій підлозі...

— Щось нечисте з цим старим, — знову заговорив бармен. Він одразу ж зустрівся з гнівним поглядом Седрика.

— Що?

— Я щойно зрозумів, що вже чув про нього, — сказав бармен. Хлопець, який вже діставав сокиру, щоб знову кудись її метнути, повісив зброю назад і з нездоровою цікавістю сів за стійку, уважно слухаючи.

— Знаєш стару золотоносну шахту на півночі? Ту, де ще завал стався, — почав бармен.

— Припустимо.

— Ну, коли, ну, в сенсі, я чув, що коли запаси золота в ній вичерпалися, групу шахтарів, яка там копала, розформували і відправили по інших шахтах. Але туди все ще іноді вирушали нелегальні старателі в надії, що там щось залишилося. — Бармен набив люльку тютюном і, обпершись на стійку, закурив. — Ось так туди вирушила одна така група... І вирушила так, що вже наступного дня варта дізналася про цей похід. Та так добре дізналася, що стали відомі особистості всіх сімох шукачів скарбів. Їх пошукали по Берселіску і дійшли висновку, що ті ще з шахти не вилазили. У шахти спускатися не захотіли і тому вирішили чекати біля входу в надії на те, що зможуть спіймати їх із награбованим. Чекали день, чекали два, і на третій по всьому Берселіску прогримів землетрус, та такий, що відчуття, ніби під містом здоровий черв пройшовся. Ну, ти пам'ятаєш його, сподіваюся.

Бармен подивився на Седріка, очікуючи відповіді, але невдоволений погляд останнього говорив сам за себе. Прокашлявшись, той, зітхнувши, продовжив.

— Ну а на шахті, як ти вже зрозумів, саме того дня й стався завал. І я так зрозумів, гвардія вирішила відправити пошуковий загін, але ти ж знаєш, як у нас шукають: до першої перешкоди. Походили, пошукали, і в результаті нікого не знайшли. І лише через цілий місяць з-під купи каміння перехожі помітили, як з'явився один із зниклих — Нод, начебто так його звали. На своїй спині він ніс наплічну сумку, вщерть набиту чимось важким. Як він тоді зміг прошмигнути повз варту, ніхто й не зрозумів.

— Стій, стій, стій, тобто ти хочеш сказати, що він витягнув з-під завалу цілий мішок золота, і за ним ніхто не прийшов, щоб привласнити це багатство собі?

— Та почекай, — продовжив бармен. — Звісно, за ним прийшли, і всім зрозуміло хто. Якби не прийшли, я б тобі цю історію не розповідав. Прийшли до нього того ж вечора, група людей, мов, поговорити хочуть. А дід без тіні сумнівів їх впустив. Вони навіть здивувалися цьому в той момент. Пізніше старого прив'язали до стільця і почали катувати, питаючи, де золото. Принагідно вони нишпорили по його будинку, розкриваючи абсолютно все, що здавалося їм підозрілим. А той за весь час не промовив ні слова, навіть не зітхнув. У підсумку вони вирішили, що замість золота божевільний дід витягнув купу каміння, бо саме це й лежало поруч із тією самою наплічною сумкою. І як вони тоді подумали, що закатували того діда до смерті, поки пізніше, один із них не помітив його, як тінь, що ходить базаром. За кілька тижнів, наскільки мені відомо, переїхав він до тієї самої шахти, у старий вітхий будинок. Ще також кажуть, що ночами один із м'ясників, продає йому гору м'яса, ось саме гору, буває цілими тушами віддає, і ось тим самим золотом він йому й платить, але останнє швидше за все чутки. — Закінчив бармен і, витрушуючи попіл із люльки, втупився на Седріка.