Коробка цукерок

Марк
Бувають дні, коли життя схоже на коробку шоколадних цукерок, але тобі чомусь дістаються самі лише карамельки, які липнуть до зубів.
Марку було десь під сорок чи біля того. Це такий вік, коли ти ще пам’ятаєш, як бігав без зупинки, але сивина на скронях уже натякає, що варто б зупинитися й спитати себе: «І куди це я біг?». У Марка це називали кризою середнього віку, хоча сам він вважав це просто надто довгим вівторком.
А потім сталося розлучення. Його колишня дружина з роками якось непомітно втратила здатність любити — так, ніби випадково випустила цю штуку з кишені, коли поспішала на роботу, і більше не поверталася шукати. Навколо вирував справжній соціальний армагедон, світ тріщав по швах, і здавалося, що все остаточно втрачено. Коли у людини залишається нуль, у неї є два шляхи: або лягти й чекати, поки тебе завіє листям, або зробити найнелогічнішу річ у світі.
Марк обрав друге. Якось без тями знову закохатися. Це була його єдина панацея, його особистий порятунок від розуму, який надто багато думав.
Ім’я Марк — воно ж як англійське mark. Лінія, позначка, чіткий висновок. Це і був його стержень. Але якщо ви думаєте, що Марк був простим, то ні. Характер у нього був не просто складний, а скоріше… складений. Як той кубик Рубіка, який хтось зібрав неправильно, але він все одно працює.
Він був суцільним  щільно намотаним клубом несуміностей. В один день Марк мав залізобетонну чіткість, глибокий здоровий глузд і повне розуміння, як влаштований цей світ. А вже наступного — в ньому вмикалася абсолютна імпульсивність, амбіційність і така емоційність, що він міг кинутися в найдурнішу авантюру просто тому, що сонце сьогодні світило під особливим кутом. І при цьому він залишався дивовижно стриманим.
Марк був тим самим олівцем, яким життя креслило межу. І ця його особлива здатність усе підкреслювати та підбивати риску працювала дивовижно.
Дрон
Мама завжди казала: «Життя — як коробка цукерок». Але цей хлопець цукерок не їв. Він шукав «енергон» — якесь таке чисте й світле джерело енергії, щоб сховатися від усього того бруду й токсичності, що вирують між людьми.
Усі кликали його Дрон. Не тому, що він залізний, а тому, що він вічно кудись летів і дивився на світ ніби зверху. Йому зовсім не потрібні були дорогі машини чи великі будинки. Гроші й матеріальні блага для нього — то таке, порожнє. Дрон просто хотів усе знати, усе вміти й зрозуміти, як улаштований цей світ.
У нього навіть були друзі. Вони інколи збиралися разом, щось готували, жартували й намагалися втягнути його у свої прості людські розмови. Але від складних думок у голові Дрона частенько починалася справжня турбулентність. Знаєте, як ото коли вітер крутить листя перед грозою? От так і в нього в голові: думки гудуть, губляться, і він починає трішки заздрити іншим людям. Тим, які живуть собі просто, ні про що таке не думають і не шукають ніякого вищого сенсу.
Особливо складно стало тоді, коли в його житті з’явилися вони. Два серця, які тягнулися до нього, і його власне, яке розривалося між двома орбітами. Це був такий собі любовний трикутник, де Дрон заплутався найбільше за всіх, бо не знав, яку формулу застосувати до почуттів.
Щоб хоч як самісінько «заземлитися» від цієї романтичної плутанини й зупинити турбулентність, Дрон протирав усе довкола спиртом. Це була така його власна протиранка - бутафорія: потер поверхню, вдихнув той різкий запах — і ніби знову опинився тут, на землі, а не десь у хмарах.
Шукаючи відповіді, як вирулити з цього чуттєвого хаосу, він навіть почав сувати голову в езотерику. Всякі карти, чакри, таємні знання... Сам не розумів, навіщо воно йому треба і як це працює, але ж треба було десь шукати той чистий енергон!
A ще Дрон мав одну дуже велику чесноту — він був дуже добрим. Мама казала, що доброта — це найцінніше, що є в людині. Але Дронові з цією добротою було дуже тяжко, особливо в коханні. Bo коли ти добрий одразу до двох, комусь обов'язково буде боляче. Та й узагалі в нашому соціумі бути добрим — це як виходити під дощ без парасолі: усі намагаються на тебе накапати.
І коли друзі пропонували йому щось звичайне, побутове — той самий естрагон, простий вибір або буденні суперечки — Дрон тільки хитав головою. Не потрібен йому той естрагон. Він просто йшов далі шукати своє натхнення і свій чистий енергон. I це, мабуть, усе, що я можу про нього сказати.
Стелла
Мама завжди казала, що жінка для чоловіка — це як правильний соус до морської риби: або підкреслить усе найкраще, або зробить так, що їсти це стане зовсім неможливо. Дронові з його жінкою, мабуть, дістався найскладніший і найцікавіший рецепт у світі.
Усі кликали її Стелла. Вони з Дроном не були офіційно одружені, бо штамп у паспорті для них обидвох здавався чимось занадто нудним і банальним. Але їх тримало дещо значно міцніше — якась дивовижна, невидима іншим комбінація двох абсолютно різних світів. Це було схоже на складне хімічне з'єднання: якщо Дрон усе життя витав десь у хмарах і шукав свій невидимий енергон, то Стелла була тим самим магнітом, який м'яко, але впевнено тримав його біля землі. Їхня спільна зацікавленість цим дивним союзом була настільки сильною, що жоден папірець із печаткою просто не був потрібен.
Стелла знала точну ціну речам, пам’ятала про всі побутові дрібниці й вміла дивитися на Дрона таким поглядом, від якого в того одразу припинялася будь-яка турбулентність у голові. Вона мала дивовижне терпіння. Інша жінка на її місці давно б викинула той спирт, яким він усе протирав, і прогнала б його шукати щось «нормальне» замість того, щоб сувати голову в езотерику та чакри. Але Стелла тільки загадково посміхалася. Вона бачила його наскрізь: розуміла, що за всією цією дивакуватістю ховається неймовірно добра, але абсолютно беззахисна душа.
Вона була першою вершиною того самого любовного трикутника. Стелла була для нього тихою гаванню, місцем, де можна було просто бути собою. Але водночас це була дуже непроста історія. Бо бути поруч із «людиною - дроном» — це означає щодня ділити його з нескінченними пошуками сенсу життя, внутрішніми заздрощами до простих людей і... з тією іншою жіночою орбітою, яка з'явилася на їхньому горизонті.
Вона не влаштовувала гучних скандалів. Вона просто готувала вечерю, ставила на стіл той самий звичайний суп із естрагоном і дивилася, як Дрон знову сидить відсутній, чухає потилицю й намагається зрозуміти, як бути добрим одразу до двох людей і не втратити цю їхню унікальну, невидиму комбінацію.
Стелла була для нього тим самим внутрішнім заземленням. І якби не вона, Дрон, мабуть, давно б уже залетів у якісь такі астрали, звідки його не дістала б жодна протиранка зі спиртом. I це, мабуть, усе, що я можу про неї сказати.
Максимус
Мама завжди казала: «Деяким людям щастить так сильно, ніби сам Бог у дитинстві поцілував їх у лобик і дав підписку на безлімітну удачу». Максимус був саме з таких. Усі кликали його Максимус, бо він завжди брав від життя максимум і якось чудодійно легко. Успішний бізнес, гроші, які самі текли до рук, і навіть одружився він легко й невимушено — просто взяв і притягнув у своє життя ту саму сяючу Орбіту.
Він був давнім другом Дрона й хорошим приятелем Марка. І поки ці двоє сиділи, протирали свої плати спиртом і сували голови в езотерику, Максимус керував реальними бізнес - процесами й рахував конкретні прибутки. Для нього світ був простим: купив, продав, помножив. Але в кожного везунчика є свій підводний камінь.
Його красивий і легкий шлюб із Орбітою потроху почав тріщати по швах. І зламався він об найпростішу річ у світі — проклятий побут. Всі оці сімейні суперечки, кому їхати по продукти, які штори купувати й куди поділася романтика, почали давити на нього. А тут ще й матеріальні інвазії — коли в твій затишний і зрозумілий світ постійно вклинюються якісь ремонтні кошториси, рахунки, нескінченні закупки та чиїсь запити.
І ось у Максимуса настав той самий період, коли все довкола починає тиснути, а в голові з'являється одна - єдина класична думка: як би це так стрибнути в гречку, щоб і відчути колишній драйв, і не розвалити все напрацьоване? Знаєте, це той стан, коли й хочеться, і колеться, і мама не дозволяє, і перед бізнес - репутацією ніби як ніяково.
Він дивився на своїх друзів і по - своєму їм заздрив. Дрон літав у хмарах, Марк готувався до нової авантюри, а Максимус сидів у своєму шкіряному кріслі й думав, як розрулити цей побутовий тупик. Він хотів знову відчути себе тим самим хлопцем - везунчиком, а не просто людиною, яка платить за всі рахунки цієї космічної станції. I це, мабуть, усе, що я можу про нього сказати.
Орбіта
Мама завжди казала: «Деякі дівчата народжуються з власною гравітацією, і з цим нічого не вдієш». Орбіта була саме такою. Взагалі - то, її звали по-іншому, але це не мало жодного значення. Усі кликали її Орбітою, бо варто було їй з’явитися в кімнаті, як усе довкола — люди, думки, чоловічі серця й навіть порожгя пляшка  — починала крутитися виключно навколо неї.
Вона була тією самою фатальною жінкою, чисте світло якої Дрон сприймав за свій омріяний «енергон», а Марк — за свій останній шанс знову закохатися на повну потужність. Для хлопців вона була справжнім центробіжним вихором. Поки Дрон і Марк із серйозними обличчями фантазували й подумки натирали її «бортові системи» тим самим бутафорським спиртом, ніби кремом для засмаги на сонячному пляжі, сама Орбіта жила абсолютно в іншому вимірі.
Найцікавіше, що Орбіта була близькою подругою Стелли. І поки чоловіки сиділи в кутку, протирали свої уявні плати, сували голову в езотерику та розривалися від внутрішньої турбулентності, дівчата спокійно пили запашну каву. Стелла впевнено прокладала курс для всієї цієї космічної компанії, а Орбіта щиро ділилася з нею думками про велике й чисте кохання, справжні матеріальні блага та... якихось інших гарних чоловіків.
Вони з дівчатами могли годинами обговорювати життя, поки їхні «космонавти» витали в астралах. Орбіта зовсім не була злою чи підступною. Вона просто володіла цією природною, теплою красою й легкістю, яка так приваблювала людей із поламаними запобіжниками. Вона була як далека, але неймовірно яскрава планета: усі бачать її сяйво, усі прагнуть приземлитися, але ніхто не знає, які таємниці ховаються на її поверхні.
А ще в неї був чоловік — Максимус, успішний бізнесмен, який тримав під контролем власні орбіти й фінансові потоки. Але Орбіта залишалася Орбітою: вона натхненно плибла своїм чуттєвим шляхом, змушуючи двох дорослих чоловіків шукати для неї чисту енергію та знову вірити в дива. I це, мабуть, усе, що я можу про неї сказати.
Коробка цукерок.
Мама завжди казала: «Життя — як коробка цукерок». Але в нашій компанії цукерок ніхто особливо не їв. У кожного була своя вища математика, свої астрали й своя власна турбулентність у голові. Саме так. І саме тому про це варто наголошувати знову і знову ніби на повторі. До тих пір поки хтось не вийде за межі.  До тих пір поки хтось наважиться підкреслити лінію та поставити крапку.
Головним мрійником у цій системі був Дрон. Усі кликали його так не тому, що він залізний, а тому, що він вічно кудись летів і дивився на світ ніби зверху. Гроші й матеріальні блага для нього були порожнім звуком — Дрон просто шукав якийсь чистий, світлий «енергон», щоб сховатися від усього того бруду й токсичності, що вирують між людьми. A ще Дрон мав одну дуже велику чесноту — він був дуже добрим. А бути добрим у нашому соціумі — це як виходити під дощ без парасолі: усі намагаються на тебе накапати.
Тримала цього космонавта біля землі Стелла. Вони не були офіційно одружені, бо штамп у паспорті для них обидвох здавався чимось занадто нудним. Але їх тримало дещо значно міцніше — якась дивовижна, невидима іншим комбінація двох абсолютно різних світів. Стелла була тим самим магнітом і заземленням. Вона мала дивовижне терпіння: інша жінка давно б прогнала Дрона шукати нормальну роботу, але Стелла тільки загадково посміхалася. Вона бачила його наскрізь і вміла дивитися на нього таким поглядом, від якого в того одразу припинялася будь - яка внутрішня турбулентність.
Але найцікавіше починалося тоді, коли на їхньому горизонті з’являлися вони — решта нашої космічної станції.
Другим «космонавтом» у цій системі був Марк, давній друг Дрона. Чоловік середніх літ, якому дісталася не просто криза, а цілий соціальний бардак із розлученням. Його колишня дружина за довгі роки просто втратила здатність любити — ну знаєте, коли настає той вік, коли людям уже нічого не хочеться, окрім спокою, і щоб їх ніхто не чіпав. Його ім'я було як від англійського mark — яскравий маркер, жирна лінія. Він підходив до життя й червоним маркером підкреслював усе як є, без прикрас. Характер у нього був — гримучий коктейль із залізної жорсткості та раптової, майже хлопчачої імпульсивності. Після всього пережитого пекла в Марка залишилося єдине бажання — знову закохатися. Та так само щиро й відчайдушно, як він колись віддав свої кращі роки колишній.
І ось Дрон із Марком мали власну, особливу «чоловічу терапію». Вони сідали разом або по черзі, відкручували пляшку спирту й натирали свої уявні плати так завзято, ніби це був не антисептик, а дорогий крем для засмаги. Вони буквально натирали «бортові системи» своєї омріяної Орбіти. А Стелла тим часом непохитно тримала штурвал і прокладала їм чіткий курс, щоб ці двоє заплетених у власному любовному трикутнику фантазерів не врізалися в перший - ліпший астероїд.
А що ж сама Орбіта? О, ця дівчина мала власну природну гравітацію! Варто було їй з’явитися в кімнаті, як усе довкола починало крутитися виключно навколо неї. Дрон сприймав її чисте сяйво за той самий омріяний «енергон», а Марк — за свій останній шанс на велике кохання. Але поки чоловіки протирали спиртом схеми, сували голови в езотерику й намагалися зрозуміти, яку формулу застосувати до почуттів, сама Орбіта жила в зовсім іншому вимірі.
Вони зі Стеллою були близькими подругами. І поки хлопці витали в астралах, дівчата спокійно пили запашну каву. Стелла керувала навігацією, а Орбіта натхненно ділилася з нею думками про вищі почуття, справжні матеріальні блага та... якихось інших гарних чоловіків.
При цьому в Орбіти був власний чоловік — Максимус. Давній друг Дрона й добрий приятель Марка. Максимус був справжнім везунчиком по житті: успішний бізнесмен, гроші, які самі текли до рук, і одружився він так само легко. Але навіть у везунчиків шлюб часом починає тріщати об звичайний побут та нескінченні матеріальні інвазії — якісь кошториси, рахунки й ремонтно - побутову нудьгу. І в Максимуса настав той самий період, коли все тисне, а в голові крутиться одна - єдина думка: як би це так стрибнути в гречку, щоб і відчути колишній драйв, і не розвалити свій бізнес - холдинг? Коли й хочеться, і колеться, і перед репутацією ніяково.
Отак вони й жили в цьому дивному, переплетеному багатокутнику ніби на повторі. Дрон шукав натхнення й шугався від звичайного побутового естрагону; Марк біг у нову емоційну авантюру; Максимус тишком думав про гречку; а Орбіта сяяла на своєму небосхилі, поки Стелла тихо прокладала курс для всієї цієї галактики. I це, мабуть, усе, що я можу про них сказати. А ще мені часом цікаво що на це все скаже їхня мама.
Відкрита коробка цукерок
Марк чітко бачив увесь цей любовний багатокутник, але брав у ньому участь як класичний контрперенос у психології — це коли перекладають проблеми зі здорової голови на іншу, ще більшу. Особливо добре це думалося в ті моменти, коли він протирав плати Дрону.
У своїй голові Марк міг би розписати ці ролі ідеально. Він бачив, як Максимус міг бути зі Стеллою, і як вони разом — у цьому потужному поєднанні — захопили б увесь світ. Він міг би «мутити» з Орбітою на орбіті. Міг би «мутити» з Орбітою і без орбіти. Він щиро радів би за Дрона, який опинився би на орбіті Орбіти, і так само щиро радів би за Максимуса, якби той зробив усе якнайкраще. Краєм мозку він навідь одного разу уявляв і про Стеллу. І про Стеллу на Орбіті.
Але в один момент Марк зупинився, зрозумів і остаточно підкреслив: у цій грі хтось третій завжди був зайвим і, найімовірніше, просто страждав би.
Він миттєво припинив свої фантазії і натомість зробив ще один контрперенос — але цього разу вже у філософію...
Так от, «бути чи не бути» — відповідь тут насправді проста. Бути так бути. Бути любові.
Адже для когось любов — це пити каву на кухні з євроремонтом, витиснуту з нової кавоварки, сидячи на італійському дивані, а потім сісти в нове авто й поїхати пити каву в нову елітну кав’ярню.
Для когось любов — це поливати один одного з власної лійки в момент, коли соціальна спека шкалить, і дбайливо протирати з листочків одне одного пил від соціального сміття.
А для когось любов — це те відчуття, яке носиш із собою завжди, де би ти не був, і немає особливої різниці, як саме воно матеріалізується.
А от якщо додати пристрасті — так ці всі варіанти відразу перетворяться на кохання. Справжнє, природне, саме таке, як його вигадав Творець.
Але соціум завжди балансує та існує чомусь саме на стражданнях інших. І комбінація тут проста: якщо страждаєш — мрію маєш, і мрію маєш — тому що страждаєш. Ось так і маєш.
Тобто всі ці картини й так перебували у своїй найяскравішій у цьому світі галереї під назвою Життя...
А от цікаво, що про це думає мама?
Діти від такого солодкого різноманітного і  смачного майбутнього життя вас може  знудити.