РОЗДІЛ 30. З ним все нормально

Ранок в компанії Арінтайла, Принца, Корнила та Лавра був звичайним. Вогнище давно згасло, лишивши по собі холодний попіл, і в повітрі стояв сирий запах води та листя.

Першим піднявся Арінтайл. Він нічого не сказав, лише пішов, глянув у бік річки, потім у глиб лісу, і цього вистачило, щоб інші теж почали ворушитися. Корнило важко підвівся, зітхнув і одразу потер лице долонями, ніби намагався стерти втому. Принц виглядав так само спокійно, як і вчора, а Лавр підняв голову і повільно повів рогами, принюхуючись.

— Йдемо, — коротко сказав Арінтайл.

Вони обережно переправлялися через Холодну Ріку, крок за кроком, тримаючись за виступаюче коріння. Вода билася об ноги, підхоплювала підошви, тягнула вниз, намагаючись зірвати з місця, але кожен тримався, вчепившись у слизькі вузли, що тягнулися над течією, мов закам’янілі жили.

Доволі дивно бачити Ріку такою, наче її хтось розізлив. Вчора вона не досягала такого рівня.

Лавр ішов останнім. Його масивне тіло рухалося впевнено, копита точно знаходили опору там, де чоботи лише ковзали. Він не поспішав, але й не зупинявся, ніби знав цю переправу краще за них.

Посередині течії щось змінилося. Вода, яка до цього рвалася вперед, раптом ніби приглушилася. Шум став глухішим. Потік не зупинився, але в ньому з’явилася затримка, ледь вловима пауза між ударами об коріння.

Арінтайл різко завмер.

— Стійте, — тихо сказав він.

Але було вже пізно. Щось промайнуло під водою.

Темна тінь, надто велика, щоб бути уламком чи рибою, пройшла просто під ними, розсікаючи течію так, що вода на мить піднялася ще вище, ніж мала б.

Корнило встиг лише вилаятися, коли щось різко вдарило його знизу.

Вода вибухнула.

Його ногу смикнуло вбік так сильно, що він зірвався з коріння і лише в останній момент вчепився руками, зависнувши над потоком.

— ЩО ЦЕ?! — крикнув він, але голос одразу заглушила вода.

Під поверхнею щось швидко рухалося. Наче обходило їх колом.

Принц не озирнувся. Його тіло завмерло, але пальці міцніше стиснули коріння. Погляд був спрямований вниз, прямо у воду, ніби він намагався побачити крізь неї.

— Воно дивиться, — сказав він тихо.

І в цю ж мить вода розійшлася вдруге.

Щось вирвалося назовні. Довге, бліде, з темною слизькою шкірою, що блищала у залишках світла. Голова без чітких рис, лише розріз, що відкрився, показуючи ряди тонких, як голки, зубів.

Воно вдарило по переправі з таким звуком, ніби щось сире розірвали навпіл.

Корнило зірвався, і його потягнуло вниз. Він зник під водою разом із бризками і глухим криком.

— Тримайся! — рикнув Арінтайл, кидаючись вперед.

Вода знову спінилася. Тінь метнулася за ним на цей раз ближче. Занадто близько.

Лавр різко рвонувся вперед. Його копита вдарили по корінню так сильно, що воно здригнулося, але він утримав рівновагу і стрибнув далі, прямо над місцем, де щось щойно зникло.

Поверхня розірвалася втретє. Щось знову пішло вгору. І цього разу — до Принца.

Воно вистрілило з води майже без звуку. Лише різкий сплеск і блиск мокрої шкіри.

Але Принц не злякався, не відскочив і не закричав. Він просто підняв руку. І щось змінилося на мить.

Вода навколо нього ніби стиснулася, сповільнилася, а потім завмерла. Істота вдарилася об неї, як у стіну; її рух збився, щелепи клацнули в повітрі, не діставши до нього всього на кілька пальців.

Цього було достатньо, щоб Арінтайл схопив Корнила за руку, витягнувши його назад на коріння.

— Швидко! — гаркнув він.

Вони поспішали далі без обережності.

Позаду вода ще кілька разів вибухала, але істота більше не виринала. Лише тінь, що ковзала під нею, супроводжувала до самого краю.

Коли вони нарешті ступили на берег, всі осягнули те, що відбулося.

Корнило важко дихав, тримаючись за коліно.

— Що… це… було… — видихнув він.

Арінтайл повільно обернувся до річки.

Вода текла, як і раніше. Ніби нічого не сталося.

Лише на мить, між хвилями, під самою поверхнею, щось знову ворухнулося. І зникло.

***

На іншому березі ліс виглядав по-новому, навіть корнило з Лавром його не впізнали, хоча йшли тим лісом до гір не так і давно. А зараз все квітло і пахло як нове, наче їх там ніколи не було. Арінтайл рушив першим, але вже через кілька десятків кроків зупинився.

— Тут уже були інші, — сказав він тихо.

Корнило підійшов ближче.

— Де?

Арінтайл вказав на землю. Трава була нещодавно притоптана. Кілька стебел були зірвані і відкинуті вбік, а поруч лежали розчавлені ягоди, з яких ще виступав сік.

— Свіже, — додав він.