РОЗДІЛ 17. Ти повертаєшся до мене

Холодна Ріка відкрилася перед стомленими від дороги Корнилом, Арінтайлом, Принцом та Лавром, коли ліс розступився, і темрява почала повільно сповзати з неба на землю, огортаючи воду глухим блиском, у якому відбивалися залишки світла. Течія здавалася спокійною лише здалеку, але варто було підійти ближче, як ставало видно, як вода рветься між камінням, вдаряється об береги і тягне за собою уламки гілок, що час від часу зникали під поверхнею.

Арінтайл зупинився першим і довго дивився на небезпечний шлях корінням через річку, оцінюючи його стан, поки Принц, зацікавлений і усміхнений, стояв трохи позаду, а Лавр уважно вдивлявся в темну воду, згадуючи їхню минулу пригоду.

Ельфійський погляд на мить завмер, але він не поворухнувся, не давши жодного знаку іншим, що щось змінилося. До його думок долинув знайомий голос.

“Я чекала на тебе”.

Арінтайл ледь напружив пальці, але обличчя залишилося спокійним.

Корнило щось сказав про те, який небезпечний цей перехід, Принц не звертав на його слова уваги, Лавр повільно перевів погляд на інший берег, і жоден із них не помітив, як у цю мить Арінтайл змінився.

“Я сумувала і не забувала про вас”.

Навіть подумки він не відповів, а лише слухав.

Вода шуміла перед ними, вітер ворушив гілки, і все виглядало так, ніби нічого не відбувається.

“Ти повертаєшся до мене”.

У цих словах було щось, що тягнуло за собою спогади, які він не дозволяв собі відкривати.

Корнило невдоволено пирхнув і перевів погляд із коріння на небо, де світло стрімко згасало.

— Ми туди підемо в темряві чи хоч трохи подумаємо? — пробурмотів він.

Арінтайл повільно похитав головою.

— У темряві небезпечно, — сказав він, не відриваючи погляду від переправи. — Тут достатньо одного необачного кроку, щоб нас змило.

Корнило коротко кивнув, і цього вистачило, щоб рішення стало очевидним для всіх.

Вони відійшли трохи вбік від берега і знайшли місце, де земля була сухішою, а дерева утворювали щільніший заслін від вітру, після чого розклали невелике вогнище, світло якого одразу почало розганяти темряву, хоча й не могло повністю прибрати відчуття небезпеки.

Через певний час, який кожен проводив в особистих роздумах, почалася невпевнена розмова, але з часом напруга почала відступати, і слова самі знаходили шлях.

Корнило, який довго мовчав, нарешті перевів погляд на Арінтайла.

— Я давно хотів спитати, — сказав він, повільно підбираючи слова. — Чому ти його не розумієш?

Арінтайл підняв очі.

— Кого саме?

— Лавра, — відповів Корнило і кивнув у його бік. — Кийлен говорив із ним так, ніби вони обидва говорили вголос. А ти дивишся на нього, як на звичайну тварину.

Лавр не втрутився, лише трохи повернув голову, але нічого не сказав.

Арінтайл на мить задумався, після чого повільно видихнув.

— Бо у кожного ельфа свої можливості, — сказав він спокійно. — І свої здібності.

Він провів рукою по волоссю, ніби знімаючи втому.

— Я можу прийняти вигляд воїна людського роду, можу жити серед них і бути одним із них настільки довго, що навіть вони почнуть у це вірити. Це мій дар.

Він перевів погляд на Принца.

— А він інший.

Вогонь відбився в очах Принца, але той залишався усміхненим і нерухомим.

— Він найсильніший ельф, якого бачив цей світ, — продовжив Арінтайл тихіше. — Його магія не має меж, які я міг би зрозуміти до кінця.

Після цих слів запала коротка пауза, наповнена лише тріском дров.

— А Кийлен, — додав він уже майже пошепки, — мав щось, чого немає в нас. Він не змінював форму і не руйнував чи створював світ силою, але чув те, що інші пропускають.

Корнило кивнув, ніби ця відповідь його влаштувала, хоча в очах усе ще залишалося занепокоєння.

Десь у глибині лісу тріснула гілка. Ніхто одразу не поворухнувся, але кожен це почув.

Тінь ковзнула між деревами настільки швидко, що її можна було б списати на гру світла, якби не відчуття, що разом із нею рухається щось живе. У цей час біля вогнища Арінтайл раптово підняв голову, ніби відчув щось, чого інші ще не встигли усвідомити, і його погляд ковзнув у темряву лісу, де вже давно нікого не було видно, але відчуття присутності так і не зникло.

Вогонь уже осів нижче, залишивши по собі рівне тліюче світло, яке більше гріло, ніж освітлювало, і ніч остаточно взяла своє, наповнивши ліс щільною темрявою, у якій кожен звук здавався ближчим, ніж був насправді. Лавр відійшов трохи далі, ніби знову слухаючи щось своє, Принц залишався нерухомим, а Корнило довго дивився у полум’я, перш ніж перевести погляд на Арінтайла.

— Ти маєш свої плани на Принца? — озвався він нарешті, і в його голосі звучала стримана напруга, яку вже складно було приховати.

Арінтайл підняв очі й зважував, скільки варто сказати.