РОЗДІЛ 2. Час йти

Біля входу до Гірського царства завжди стояв вітер, насичений запахом холодного каменю й давнього снігу, що осідав у тріщинах скель і ніколи повністю не танув навіть у теплі пори року.

Саме тут чекали Арінтайл і Принц.

Арінтайл стояв трохи попереду, на самому краю кам’яного виступу, звідки відкривався краєвид на дорогу, що звивалася між урвищами й губилася у сивій імлі. Його плащ тріпотів під поривами вітру, однак постава залишалася непорушною й зібраною. Він прислухався, ніби вловлюва звуки зсувів й тріщин, які людське вухо не розрізняло. Окрім того, він очікував на зустріч із Глафірою, усвідомлюючи, що їхня наступна розмова визначить подальший перебіг подій.

Принц мовчки спостерігав за ущелиною, і в його погляді читалися напруження та тривога за свого дракона.

— Я не чую його, — з розпачем промовив Принц, і голос його зірвався на тихий відчай. — Не чую.

Арінтайл не відразу відповів, а коли заговорив, його тон був рівний і суворий.

— Він перестав бути іграшкою й вийшов з-під контролю, тому мені довелося його вбити.

— Ні, — Принц похитав головою, ніби відмовляючись прийняти почуте. — Це був мій друг.

— Досить, — твердо обірвав його Арінтайл. — Ти маєш стати королем, а не залишатися дитиною, що тримається за небезпечні ілюзії.

Принц не знаходив собі місця, розгублено вдивляючись у скелі, намагаючись осмислити втрату й власну безпорадність. Його думки плуталися, поки раптом крізь тривогу не прорвалося інше, чітке відчуття, що ніби торкнулося його свідомості.

— Глафіра тут, — тихо мовив він, більше до себе, ніж до Арінтайла.

— Вони живі, — неголосно зазначив Арінтайл, не уточнюючи, кого саме має на увазі, але в його словах звучала впевненість.

У цю мить вітер змінив напрям, і з глибини ущелини долинув звук кроків, спершу ледве вловимий, а згодом чіткіший, що відлунював від кам’яних стін. На повороті дороги з’явилися постаті.

Попереду йшов Лавр з напруженою ходою. За ним рухалася Глафіра. Її постава залишалася прямою, волосся було зібране, а погляд зосереджений і уважний. Вона виглядала втомленою й запиленою після подій, однак у ній не було ані страху, ані розгубленості. Натомість Корнило, що тримався трохи позаду, вперше здавався розбитим і наляканим, бо ніяк не міг повірити в те, що сталося.

Горнан і Кийлен зникли кілька годин тому без сліду й звуку, так ніби їх просто стерли з цього світу, не залишивши навіть тіні присутності.

Арінтайл першим помітив тих, хто наближався, і його погляд став пильнішим.

Лавр зупинився за кілька кроків від виступу, ковзнув очима по Арінтайлу й затримав їх на Принцові. Глафіра відчула полегшення від зустрічі, тоді як Корнило стояв ніби в тумані, не до кінця усвідомлюючи реальність того, що відбувається.

— Кийлен і Горнан не з вами? — спитав Арінтайл.

Глафіра зробила крок уперед і, коротко глянувши на Лавра та Корнила, відповіла спокійно:

— Не з нами. Вони зникли.

Арінтайл уважно спостерігав за нею, пригадуючи банкетну залу й ту мить, коли вона вислизнула з рук Імгара, обернувшись на птаха. Тепер перед ним стояла жінка з холодним блиском у погляді, в якому вже не читалося прагнення трону, а лише стриманий розрахунок і внутрішня сила.

— Ти знала, що вони зникнуть, — промовив Арінтайл, і це звучало як твердження.

Глафіра витримала його погляд без вагань.

— Ти вбив Імгара? — різко запитала вона.

Корнило, обурений і схвильований, втрутився в розмову:

— Що ви з ними зробили і де вони?

Над ущелиною запанувала напружена тиша. Лавр почав нервувати, бо усвідомив, що втратив друзів і залишився фактично сам перед обличчям невідомого.

— Вони зникли просто на наших очах, ви причетні до цього? — грубо перепитав Корнило.

Арінтайл не відвів погляду.

— Я знаю, що вони живі, — відповів він рівно.

— Де докази? — різко кинув Корнило. — Ми втратили друзів, а ви говорите так впевнено, ніби вони тут разом з нами.

Глафіра підняла руку, стримуючи його.

— Дай йому договорити.

Її голос був спокійним, але в ньому відчувалася напруга жінки, яка вже зібрала докупи власні наміри.

— Я впевнена, що вони живі, — продовжила вона, дивлячись просто в очі Корнилові. — Повір, всьому свій час, ти зустрінеш Кийлена пізніше.

— Зручно говорити загадками, — різко кинув Корнило.

Арінтайл повільно перевів погляд із Корнила на Глафіру.

— Вони хотіли врятувати свій народ, — сказав він. — Часу не так багато, Дереву потрібен король.

— І твоїм друзям, що залишились там. — уточнила Глафіра дивлячись на Корнила.

— Ти або йдеш, або ні, — відповів Арінтайл після короткої паузи. — Вибір за тобою.

Корнило з гіркотою всміхнувся.

— Тобто тепер ви тут головні?