РОЗДІЛ 39. Є рани, які не видно ззовні

Корнило вийшов у коридор, намагаючись не видавати своєї мети. Він розумів, що будь-яка зайва увага до нього могла зруйнувати все. Темні переходи були майже безлюдні, і лише приглушені кроки зрідка порушували гнітючу тишу.

Йому треба було з'ясувати, де зберігають їхні речі. Те, що їх відібрали, було очевидним — ніхто не дозволив би мандрівникам залишити при собі щось важливе, але Корнило мав перевагу: бо знав про жовтоквіт більше, ніж будь-хто з його супутників. Саме він колись розповідав їм про його цілющі властивості. Він же наполіг, щоб дорогою до гір вони засушили знайдені квіти, адже їх можна було використати пізніше. І ось тепер ця підготовка могла врятувати Горнана.

Корнило рушив до приміщення, де, як підозрював, могли залишити їхні речі. Це була комора або ж склад, де тримали все, що здавалося цінним або підозрілим. Двері були міцні, з металевими укріпленнями, але не замкнені. Він вдячно видихнув і прослизнув усередину.

Повітря в кімнаті було спертим, пахло пилом, деревом і старими тканинами. Вузьке вікно пропускало лише трохи світла, створюючи довгі тіні між рядами полиць, де складено різні предмети. Корнило обережно ступав між ними, вдивляючись у згортки й мішки. Десь тут мали бути їхні речі.

Він зупинився перед великим дерев'яним ящиком, на якому ще залишалися сліди подорожі — подряпини, бруд, навіть клаптик шкіряного ремінця, що колись був частиною сумки. Відкривши його, Корнило побачив знайомі речі — плащі, ножі, трохи їжі, декілька сувоїв і пляшечки з якоюсь рідиною.

І там, серед усієї цієї купи, лежали засушені жовті квіти.

Вони зберегли свій золотистий відтінок, хоч і виглядали тендітними. Корнило обережно взяв кілька з них, знаючи, що цього має вистачити. Він загорнув квіти в шматок тканини та заховав у внутрішній кишені. Поглянувши навколо, переконався, що нічого більше корисного тут немає, і швидко покинув кімнату.

Шлях назад здався довшим. Корнило прислухався до кожного звуку, кожного шереху. Його серце билося швидко. Якщо його спіймають із тим, що він не мав би мати, наслідки могли бути жахливими.

Але ось він знову перед дверима тієї самої кімнати. Та глибоко вдихнув і відчинив їх. Тихо прослизнув до кімнати. Його серце все ще билося швидко після ризикованого пошуку, але тепер, коли квітка була в нього, відчув полегшення.

Жінка стояла біля вікна, повернувшись до нього спиною. Її волосся легенько ворушилося від легкого протягу. Вона не озирнулася, коли він увійшов, лише сказала рівним голосом:

— Корнило, — промовила вона. — Отже, тебе звуть Корнило. А мене звуть Глафірою. Ти впорався швидше, ніж я очікувала.

Корнило поглянув на неї роздумуючи але нічого не сказав. Він розгорнув тканину й показав їй жовтоквіт. Глафіра підійшла ближче, нахилилася над квіткою і довго розглядала її, ніби перевіряючи, чи справжня. Її пальці, тонкі та легкі, ледь торкнулися засушеного стебла.

— Добре, — сказала вона після паузи. — Це саме те, що потрібно.

Вона підійшла до Горнана, який усе ще лежав на ліжку, його дихання було важким, рівним, а шкіра — нездорово блідою. Він майже не ворушився, лише зрідка щось бурмотів уві сні.

— Що з ним? — запитав Корнило, підійшовши ближче.

Глафіра довго дивилася на Горнана, а потім промовила тихо, але з упевненістю:

— Це не звичайна хвороба. Те, що з ним відбувається, — не лише наслідок зустрічі з драконом. Це щось глибше.

Вона провела долонею в повітрі над Горнаном, ніби намагаючись відчути щось невидиме. Її вираз обличчя став суворим.

— В його душі є темрява. Важка, липка, гірка. Він не тільки постраждав від зовнішньої сили — а й приніс щось із собою.

Корнило стиснув щелепи.

— Що ти маєш на увазі?

Глафіра відвернулася від ліжка і сіла на стілець, схрестивши руки.

— Є рани, які не видно ззовні. Люди несуть у собі тягарі, які не зникають просто так. Цей хлопець… Він у собі несе щось більше, ніж просто страх. Це — зло.

Корнило похитав головою.

— Ні, Горнан не злий. Він може бути впертим, різким, навіть жорстким, але він не злий.

Глафіра подивилася на нього задумливо.

— І все ж, темрява є в ньому. Вона звивається, як змія, як коріння отруйної рослини. Вона пожирає його зсередини. Якщо нічого не зробити, він не просто втратить сили. Він зміниться.

Корнило насупився.

— Я не вірю, що Горнан — погана людина. Він втратив матір нещодавно. Вона була всім для нього. Я бачив, як це його змінило, як він став закритим, злим на світ, але це не означає, що в ньому зло.

Глафіра задумливо провела рукою по столу.

— Горе може перетворитися на темряву, якщо його довго носити в собі. Багато хто не витримує тягаря втрати і починає шукати відповідальних. Починає ненавидіти. І ця ненависть відкриває двері для того, що не має бути в людській душі.

Корнило зітхнув, витер долонею обличчя.

— Він не говорив про це, але я знаю, що він звинувачує себе. Він злиться на себе, на світ, на всіх, хто поруч. І він сам цього не розуміє.