РОЗДІЛ 28. Воно оживає

Після ранкового сніданку, який пройшов у тиші, троє друзів — Брячислав, Флоріан і Яоран — сиділи у невеликій кімнаті. Світло пробивалося крізь вузькі віконця, але навіть воно здавалося приглушеним, ніби й сонце боялося проникати глибше у Дерево. Вогонь у каміні потріскував, однак теплий затишок здавався далеким і примарним.

— Мені треба дещо розповісти, — почав Флоріан, ламаючи тишу. Він сидів навпроти Брячислава, нервово зчепивши пальці. — Сьогодні під час сніданку я зустрів Сімму. Вона розповіла дещо, їй батько розповів. Вночі одна жінка не спала а… вона… вона бачила щось страшне, і я не знаю, як це пояснити.

— Що саме? — насторожився Брячислав.

— Сімма сказала, що та жінка стала свідком бійки двох чоловіків неподалік Дерева, — Флоріан глибоко зітхнув. — Вони побилися, а потім… Коріння ожило. Воно затягло їх, і вони зникли прямо на її очах.

— Затягло? — перепитав Яоран, нахилившись уперед. — Ти впевнений, що вона не перебільшила?

— Я бачив ту жінку теж. Вона була налякана до смерті, Яоране. Її очі… Я таких ще ніколи не бачив. І вона — не та, хто вигадує історії.

Запала важка тиша. Брячислав опустив погляд на свої руки, що ледь помітно тремтіли.

— Може, це якось пов’язано з тим, що я бачив уві сні, — нарешті сказав він тихим, але твердим голосом.

— Сон? — Флоріан і Яоран обмінялися здивованими поглядами. — Розкажи.

Брячислав глянув на них і повільно почав розповідати:

— Я сидів у своїй кімнаті, коли почув крики. Вийшов у коридор… і там всі були мертві. Їхні тіла лежали на підлозі, а їхні обличчя застигли в жахливих гримасах. Крики не стихали. Я йшов, шукаючи їхнє джерело. Всі коридори виводили мене до одного й того ж місця — зали зборів, де за столами сиділи мертві. А потім… вони почали рухатися. І серед них була жінка, яка шепотіла: "Допоможи". Її усмішка була… неприродною, а погляд — порожнім і жахливим.

— І це не звичайний сон, — додав він, затамувавши подих. — Я відчував запах крові, чув шаркання їхніх ніг. Я міг доторкнутися до стін… Це було надто реальним.

Флоріан здригнувся.

— Ти думаєш, це не просто сон? Що це якось пов’язано з тим, що трапилося з тими чоловіками?

— Можливо, — відповів Брячислав. — Але мене лякає інше. Це відчуття, ніби Дерево за нами спостерігає. Ніби воно… оживає.

Яоран, який досі мовчав, нарешті заговорив:

— Ми живемо на Дереві не так давно. Інші живуть тут все своє життя, але не знають його історію, та ми знаємо, що Дерево було свідком багатьох подій. Мабуть, воно і було їх творуем. І тепер я вже не певен, чи справді тут був спокій.

— Може, Дерево захищає себе? — припустив Флоріан. — Якщо ті чоловіки дійсно загрожували йому…

— Захищає, чи знищує? — тихо перепитав Брячислав. — І від чого воно нас захищає?

Їхні думки заплуталися в павутинні страху і здогадок. Тиша знову запанувала, важка і гнітюча.

— Треба бути обережними, — нарешті сказав Яоран. — Особливо тепер. Щось змінюється, і ми повинні це зрозуміти, поки ще не пізно.

— Ми повинні дізнатися, що відбувається насправді, — погодився Брячислав. — Бо якщо ми й далі закриватимемо очі на це, Дерево забере і нас. Треба шукати все що зберігається тут з давніх часів, давніших ніж той "пакт".

Їхні погляди зустрілися, і кожен із них зрозумів, що тепер дороги назад вже немає.

***

Флоріан стояв біля підніжжя одного зі старих коридорів, що вели вгору по Дереву. Він кілька хвилин вдивлявся в далечінь, ніби намагаючись зібрати думки докупи. Нарешті зітхнув і постукав у двері кімнати Сімми.

— Хто там? — озвалася Сімма зсередини.

— Це я, Флоріан. Можна на хвилинку?

Двері відчинилися, і Сімма, трохи здивована, запросила його всередину.

— Щось трапилося? — запитала вона, уважно дивлячись на нього.

Флоріан пройшов до середини кімнати, озираючись, ніби шукав потрібні слова.

— Пам’ятаєш, як ти колись казала, що знаєш Дерево як свої п’ять пальців? Що ти бувала в усіх його закутках, навіть там, де ніхто з нас не наважувався ходити?

Сімма трохи напружилася, але кивнула:

— Так, пам’ятаю. Я провела тут усе своє життя. Іноді мені здавалося, що я справді знаю його краще, ніж будь-хто інший.

Флоріан сів навпроти неї і нахилився вперед.

— Мені потрібна твоя допомога. Ми маємо дізнатися правду про Дерево. Після того, що сталося з тими чоловіками, і після сну Брячислава… Ми більше не можемо просто сидіти і чекати. Я думаю, що Дерево приховує щось дуже важливе.

— Якого сну? — коротко запитала Сімма.

— Тривожний сон. Брячислав переживає, але поки це лише сон, — відповів Флоріан швидко.

Сімма мовчки схрестила руки на грудях і мовчки подивилась на Флоріана, даючи йому зрозуміти, що її ця відповідь незадовільнила.

— Там всі мешканці Дерева померли… В один момент… Невідомо чому, — тихо відповів Флоріан.