РОЗДІЛ 24. Це Лавразія

Корнило зупинився біля великого плаского каменя посеред лісу і витягнув із заплічної сумки стару карту, пожовклу від часу, але все ще чітку. Він обережно розгорнув її, притиснувши краєчки камінням, щоб вона не згорнулася. Кийлен і Горнан схилилися над нею, роздивляючись хитромудрі лінії річок, контури гір і позначки, зроблені рукою мандрівника.

— Це Лавразія, — почав Корнило, вказуючи на центр карти, де величезне дерево було позначене символом, схожим на корону. — Тут ми живемо. Це ваше Дерево — серце лісу, оточене густими заростями, що тягнуться на багато тижнів ходьби.

— А ці річки? — запитав Кийлен, показуючи на синю звивисту лінію, що протікала неподалік від Дерева.

— Це Холодна Ріка, — пояснив Корнило. — Вона бере початок високо в горах і тече аж до західних рівнин. Її береги небезпечні через болотяні місця, але там можна знайти багато корисних рослин. Якщо ми дійдемо до неї, то зможемо відновити сили і знайти їжу.

Корнило повів пальцем далі на схід, де на карті виднілися темні обриси гір.

— Ось тут починаються Великі Гори. Вони тягнуться аж до краю світу, і їхній найвищий пік — Вежа Хмар — завжди вкритий снігом, навіть у найспекотніші дні. Наш шлях веде саме туди. Ми повинні перетнути ліс і вийти до підніжжя гір, а звідти почнеться складніший підйом.

Горнан нахмурився, дивлячись на карту.

— Це виглядає далі, ніж я собі уявляв… Скільки часу нам знадобиться, щоб дійти до гір?

— Якщо ліс буде прихильним, ми досягнемо підніжжя за два тижні, — відповів Корнило. — Але це за умови, що не буде злив чи інших несподіванок.

Брати задумливо переглядалися. Їхні брови були насуплені, і зрештою Кийлен озвався:

— Корниле, ти щойно сказав, що до гір нам іти два тижні? Але ж ми спершу говорили, що це займе тиждень.

Горнан схрестив руки на грудях і кивнув, підтримуючи брата.

— Точно. Я пам’ятаю, ти казав, що ми будемо на місці за сім днів. Що змінилося?

Корнило потер підборіддя, трохи збентежений.

— Так, це правда, я спершу сказав — тиждень, але це було за умови, що ліс дозволить нам іти швидко і без перешкод. Дощі, болота, пошук їжі — все це додає часу. Я хотів, щоб ви були налаштовані оптимістично, але в реальності шлях завжди довший, ніж здається на карті.

Кийлен звузив очі.

— Оптимістично? Ми мали планувати свої сили! А тепер виявляється, що ми взагалі можемо не встигнути.

— Саме тому я не хотів вас лякати від самого початку, — спокійно відповів Корнило. — Дорога ніколи не буває такою прямою і легкою, як здається. Особливо через густий ліс, але ми впораємося. Я це точно знаю.

Горнан сів на колоду і похитав головою.

— А якщо ще щось зміниться? Ми і так уже мокрі до кісток, а їжі майже не залишилося. Що далі? Три тижні? Чи, може, місяць?

Корнило подивився на нього і трохи підняв руку, ніби заспокоюючи.

— Два тижні — це реалістичний час. Якщо будемо йти щодня і не зупинятися довше, ніж потрібно, то дійдемо навіть раніше. Важливо бути гнучкими. Шлях навчить вас цього.

Кийлен подивився на карту ще раз, ніби сподіваючись знайти там коротший маршрут.

— Ну що ж, — зітхнув він, — схоже, у нас немає іншого вибору, як довіритися тобі. А якщо десь там ще раз піде дощ, я візьму цю карту і знайду шлях сам!

Корнило засміявся.

— Тоді готуйся стати справжнім мандрівником, бо пошуки короткого шляху — це теж частина пригоди!

Розмова змінилася на жартівливі суперечки про те, хто першим дійде до гір. Брати тепер уважніше прислухалися до кожного слова Корнила, розуміючи, що ця дорога буде довшою, ніж вони уявляли.

Корнило продовжив цікаву розповідь та пересунув палець на мапі на південь від Дерева.

— Ось тут розташовані села, в яких я бував. Ось село Вирій — тихе місце з родючими полями. Люди там живуть простим життям, але завжди радо вітають мандрівників. А ось тут — Тенадгард, невелике містечко з кам’яними стінами. Там я колись затримався на кілька місяців, навчаючи місцевих травників готувати ліки.

— А це що? — запитав Горнан, вказуючи на північну частину карти, де було позначено велике коло.

— Це Столиця, місто Карангон. Там правлять королі й знатні роди. Це величне місце з високими баштами і величезними площами. Тамтешні люди не схожі на тих, кого ви зустрінете в селах. Вони хитрі й обережні, і не завжди раді гостям.

Кийлен уважно слухав, не зводячи очей з карти.

— Ти дійсно бував у всіх цих місцях?

Корнило кивнув.

— Так, багато років я мандрував Лавразією. Інколи затримувався надовго, інколи просто проходив транзитом. Кожне з цих місць має свої історії, свої таємниці. Іноді здається, що карта лише поверхово описує цей світ, а справжнє життя ховається за кожним поворотом дороги.

— А чому ти вирішив прийти до нас, до нашого Дерева? — запитав Горнан.

Корнило на мить замислився, дивлячись на карту, ніби шукаючи відповідь серед її ліній.