РОЗДІЛ 35. Писар

Корнило навіть не намагався опиратися, коли Кнут і ще двоє чоловіків із грубими руками й важкими кроками тягли його довгими, вогкими коридорами. Його плечі боліли від того, як його хапали й штовхали, але він удавав, що це його не обходить. Бо був витривалим і досвідченим, та знав коли повинен мовчати й чекати слушної миті.

Коридори, якими його вели, були не такими, як ті, де їх тримали чи змушували працювати. Тут не було людей, тільки темрява та глухий звук крапель, що стікали зі стелі на кам’яну підлогу. Двері, біля яких вони нарешті зупинилися, були важкі, залізні, укріплені ще й масивними завісами.

Один із чоловіків штовхнув двері, й вони важко, із довгим рипінням, відчинилися. Корнила впхнули всередину, й він заточився, але встояв на ногах.

У кімнаті було значно тепліше, ніж у коридорах. Світло ліхтарів відбивалося від гладких кам’яних стін, кидаючи довгі, танцюючі тіні. Посеред кімнати стояв широкий стіл, завалений сувоями, паперами та якимись дерев’яними табличками. А за столом сидів вже знайомий Корнилу високий чоловік, у темному одязі, із гострими, ніби вирізаними з каменю, рисами обличчя.

— Отже, це знову він, — тихо промовив чоловік. Його голос був рівний, без гніву, без поспіху, без радості.

Кнут схилив голову.

— Так, господарю Ірмгаре. Він каже, що вміє читати.

Ірмгар провів поглядом по Корнилу, оцінюючи його, а потім нарешті заговорив:

— Це правда?

Корнило, стоячи посеред кімнати, не показував страху. Він не вперше потрапляв у непевні ситуації й знав, що боягузтво тут тільки зашкодить.

— Правда, — сказав рівно.

— Де ти навчився? — поцікавився Ірмгар.

— Я мандрівник, — відповів Корнило з легким ухилом. — А мандрівник мусить уміти багато чого.

— Читати — не найперша з тих речей, що потрібна мандрівникові, — зауважив Ірмгар, уважно дивлячись на нього.

Корнило посміхнувся куточком губ.

— Але ж не завадить.

Господар гори не відповів одразу. Він махнув рукою Кнуту, даючи зрозуміти, що хоче, щоб той залишив їх вдвох. І нахилився вперед, підперши підборіддя руками.

— І які ж ще речі вміє мандрівник?

— Бути мандрівником, — спокійно відповів Корнило.

Ірмгар усміхнувся, але в цій усмішці не було тепла. Це була усмішка людини, якій не звикли заперечувати, але якій подобається грати у свою гру.

— Ну що ж, тоді подивимося, наскільки добрий мандрівник зможе бути корисним тут.

Ірмгар відкинувся на своєму важкому дерев’яному кріслі й уважно подивився на Корнила.

— Якщо ти справді вмієш читати, — заговорив повільно, ніби зважуючи кожне слово, — ти зможеш допомогти мені з одним завданням.

Він узяв зі столу стару дерев’яну табличку, на якій було вирізьблено рядки незнайомими символами. Корнило одразу впізнав, що це писемність, але не та, якою звик користуватися.

— Це запис одного з наших постачальників, — пояснив Ірмгар, покрутивши табличку в руках. — Людина, яка робила ці записи, зникла. Тож тепер мені потрібно знати, що тут написано.

Корнило взяв табличку, удаючи, що уважно вдивляється в символи. Насправді він не розумів їх, але відчував, що зараз йому не можна показати цього.

— Часу в тебе небагато, — додав Ірмгар, трохи звузивши очі. — Або ти доводиш, що вмієш читати, або…

Він не договорив, але натяк був очевидний.

Корнило спокійно зітхнув, обережно поклав табличку на стіл і провів пальцями по вирізьблених символах. У нього був лише один шанс зробити все правильно.

— Це рахунок, — сказав упевнено.

Ірмгар трохи нахилив голову.

— Чому ти так вирішив?

— По-перше, символи повторюються ритмічно, ніби це список. По-друге, ось ці позначки схожі на цифри. Якщо я маю рацію, то тут записано кількість та, можливо, ціни.

Господар гори уважно подивився на табличку, а потім на Корнила.

— І що ж тут написано?

— Тут згадуються товари, які постачаються регулярно, — сказав Корнило, удаючи, що продовжує читати. — Можу припустити, що це продукти чи матеріали для роботи.

— Цікаво, — Ірмгар знову відкинувся на спинку крісла, вдаючи байдужість, але очі його блищали гострим розумом.

Корнило залишався спокійним, хоча всередині відчував, як напруження стискає йому груди. Він не міг читати ці символи, але був торговцем і бачив безліч подібних документів. І зробив обґрунтоване припущення й розраховував, що його слова здадуться логічними.

— Якщо це справді рахунок, то в когось має бути ще одна табличка з відмітками про отримані товари, — додав він, вирішивши перейти в наступ.

Ірмгар трохи примружився, а потім засміявся.

— Досить розумно.

Корнило дозволив собі ледь помітну усмішку.

— Отже, ти залишаєшся живий, — підсумував Ірмгар. — І, можливо, навіть станеш комусь корисним.