РОЗДІЛ 22. Разом через ліс до самих гір

Вечір повільно опускався на величезне Дерево, де мешканці готувалися до сну.

Корнило сидів на великій гілці, що росла через усю простору кімнату, розгорнувши карту перед собою. Його пальці грубо ковзали по паперу, шукаючи найкращий маршрут для подорожі через ліс до гір. До нього підійшов Горнан, злегка стурбований.

— Ти впевнений, що ми зможемо пройти через ліс? — запитав він, нахиливши голову. — Цей шлях видається занадто складним.

Корнило підняв очі від карти і подивився на нього з усмішкою, що була більше запевненням, аніж простою реакцією.

— Думаєш, можна туди полетіти чи попливти? Єдине, що нас оточує, — ліс. Він не буде нашим ворогом, якщо ми будемо обережні. Я знаю напрямки, якими можна пройти без небезпеки, але справжня загроза — це наші страхи.

Попереду була довга дорога до Великих Гір, і вони готувалися до випробувань.

— Ми повинні бути готовими до всього, — мовив Корнило, накресливши маршрут на карті. — Шлях довгий і небезпечний. Ліс приховує багато таємниць, і навіть я не знаю всього, що нас чекає.

Горнан зітхнув, тримаючи в руках мотузку, яку намагався сплести у міцний вузол.

— І що ж ми будемо робити, коли заблукаємо? Ми з Кийленом не маємо ані найменшого уявлення, як орієнтуватися в лісі. Ми навіть багаття розпалити не зможемо без твоєї допомоги, Корниле. А якщо на нас нападуть звірі?

Корнило спокійно відповів:

— Саме тому я тут. Ми навчимося працювати разом. Я покажу вам, як знаходити стежки, як ховатися від небезпек і виживати в будь-яких умовах. Лавр теж з нами — він стане нашим надійним союзником.

Знизу Лавр, що топтався біля Дерева, дав про себе знати. Він звернувся до Кийлена подумки: «Ми впораємося. Ти це знаєш, правда?»

— Лавр каже, що ми впораємося, — переклав Кийлен уголос.

Корнило посміхнувся і подивився на Лавра.

— Якщо Лавр так каже, значить, це правда.

Горнан усміхнено глянув на Лавра, і Кийлен посміхнувся, хоч і відчував непевність у серці.

— Лавр може бути нашим захисником, але це ми повинні стати командою, яка не покине один одного в найскладніші моменти, — додав Кийлен, сподіваючись, що його впевненість принесе спокій.

Корнило дивився на всіх із серйозним виразом обличчя.

— Нам потрібно бути готовими до всього, не лише до небезпек лісу. Кожен з нас має свою роль. Я буду навчати вас. Горнану і Кийлену доведеться довіряти своїй інтуїції, а Лавр — опорою, захисником на шляху.

Горнан нервово поправив свій мішок і подивився на карту.

— То що нам потрібно взяти з собою?

— Найголовніше — їжа, вода і теплий одяг. Не беріть зайвого — шлях буде важким. Ми будемо рухатися швидко, а кожен додатковий кілограм стане тягарем, — пояснив Корнило.

Поки вони пакували речі, у дверях з’явився пан Річард. Його очі були сповнені тривоги.

— Ви вирушаєте рано вранці? — запитав тихо, вдивляючись у кожного з них. — Горнане, Кийлене… будьте обережні. Ви були моїми учнями все життя. Я знаю, що ви сміливі, але ліс — це не класна кімната. Він може бути суворим і непередбачуваним.

— Ми будемо обережні, пане Річарде, — відповів Кийлен. — Ми довіряємо Корнилу і Лавру. Вони знають, що роблять.

— І все ж… — пан Річард зупинився на мить, шукаючи правильні слова. — Якщо виникне небезпека, не соромтеся повернутися. Велика подорож — це випробування не лише сили, а й мудрості.

— Ми все врахуємо, — запевнив його Корнило. — Завтра ми вирушаємо і будемо рухатися спокійно, не ризикуючи без потреби.

Горнан важко зітхнув, але за ним Кийлен сказав заключні слова.

— Це наш ліс, наш дім, наш світ, ми тут, в цьому світі, не чужі одне одному, ми всі рівні, і рівних собі боятись не слід, — сказав Кийлен, зібравши сили.

Тієї ночі вони майже не спали. Кожен подумки уявляв собі дорогу крізь темний, нескінченний ліс, де кожен крок міг стати випробуванням. Разом вони були готові. Їх об’єднувала спільна мета і віра один в одного.

***

Світанок залив ліс ніжним сріблом туману, а біля Дерева вже зібралися мандрівники, готові вирушити в дорогу.

Пан Річард стояв трохи осторонь, тримаючи руки за спиною. Його погляд ковзав від одного до іншого — Корнило, спокійний і впевнений; Лавр, мовчазний і величний; Горнан і Кийлен, схвильовані, але рішучі.

— Запам’ятайте, — почав пан Річард, — дорога завжди випробовує, але вона ж і навчає. Якщо відчуватимете страх, довіртеся один одному. Це ваша найсильніша зброя.

— Дякуємо, пане Річарде, — відповів Кийлен. — Ми пам’ятатимемо ваші слова.

Брячислав підійшов ближче, торкнувся плеча Горнана і злегка усміхнувся.

— Ліс — дивне місце. Він може здивувати і налякати, але й відкрити те, чого не очікуєш. Просто слухайте його.

— І не забувайте, — додав Флоріан, — ви не самі. Ми завжди будемо чекати вашого повернення.

Яоран стояв поруч із Лавром і серйозно дивився йому в очі.

— Лавре, я на тебе розраховую. Слідкуй за ними. Якщо щось піде не так — веди їх назад.

Лавр спокійно хитнув головою. Хоча він не розумів, чому Яоран каже це саме йому. Подумки звернувся до Кийлена:

— «Ми повернемося, як тільки виконаємо своє завдання».

Кийлен переклав:

— Лавр каже, що не підведе.

Корнило підійшов до кожного з них, потиснувши руки.

— Дякую за ваші слова. Ми вирушаємо зараз, доки ліс ще спокійний. Якщо все піде за планом, ми досягнемо гір менше ніж за тиждень.

Горнан знову зітхнув, накидаючи на себе свій мішок.

— Тоді нам час. Ми готові.

— Нехай дорога буде до вас прихильною, — сказав пан Річард. — А тепер ідіть, і хай ліс береже вас.

І вони вирушили. Повільно і обережно ступаючи на слизьке коріння, вкрите росою. Туман розходився перед ними, ніби поступався дорогою. Лавр впевнено йшов попереду, ведучи їх крізь густий ліс, а позаду, біля Дерева, залишалися ті, хто проводжав їх поглядом, доки силуети мандрівників не розчинилися у морі зелені.Пан Річард стояв довго, дивлячись у той бік, де зникли його колишні учні.