РОЗДІЛ 19. Птахи

Минав час, а відповідей на запитання так і не було. Жодна жінка не очікувала на дитину, а деякі дорослі полишили цей світ. Ніхто так і не знав, як і чому померла пані Лора, проте звинувачувати нових мешканців уже перестали. Кожен із них перестав бути гостем: Корнило навчав людей обороні, Брячислав із братом охороняли посіви та вирощували нові культури. Пан Річард помітив потенціал Флоріана, взяв його до себе в учні та разом із ним навчав дітей. Яоран же, на диво, виявився гарним кухарем — він урізноманітнив місцеву кухню, адже попередня йому не припала до душі.

Кийлен та Горнан опанували базові навички нападу й захисту. Потроху вони прийняли втрату матері та тітки, якою водночас була пані Лора, однак не полишали надії дізнатися, що з нею сталося.

Коли вони сиділи за обіднім столом у великому залі, до них підбігла Еліна з тривогою на обличчі.

— Ваш лось… він немов оскаженів! Крутиться біля Дерева, нікого не підпускає! — вигукнула вона.

Хлопці негайно підвелися та поспішили до місця події. Разом із ними вибіг і Рок, який теж був у залі.

— Тихо-тихо, це я — Кийлен, — прошепотів він, наближаючись до Лавра.

Лавр справді поводився незвично: метався навколо Дерева, голосно стогнав і бив копитами землю. Його очі блищали від збудження, а ніздрі роздувалися від важкого дихання.

— Дивно, — прошепотів Горнан. — Лавр часто зникав на тижні, але завжди повертався спокійним. Що ж могло його так роздратувати?

Кийлен обережно підійшов ближче, намагаючись заспокоїти тварину:

— Лавре, це я, Кийлен. Що з тобою? Ти мене чуєш?

Лось на мить зупинився, впізнавши голос. Він подивився на Кийлена, ніби намагаючись щось сказати, а потім знову почав нервово рухатися.

— Можливо, це пов’язано з сезоном гону, — припустив Рок. — У цей період лосі стають агресивними та збудженими.

— Та це восени, а не навесні. Ти пана Річарда на уроках колись слухав? — задумливо відповів Кийлен. — І навіть восени Лавр так не поводився. І чому він мені нічого не говорить?

— Восени і навесні — це ж одне й те саме? — здивовано запитав Рок.

Раптом Лавр зупинився, підняв голову й видав гучний рев, що відлунював між деревами. Потім різко кинувся в бік лісу й зник між густими заростями.

— Що це було? — здивувався Рок.

— Не знаю… можливо, почув те, що ти сказав, — відповів Кийлен, дивлячись йому вслід. — Але нам слід бути обережними. Можливо, щось у лісі змусило його так поводитися.

Кийлен та Горнан обмінялися стурбованими поглядами, розуміючи, що поведінка Лавра нічого доброго не віщує. До них підбіг Корнило з довгим ножем у руці.

— Навіщо він тобі? — занепокоєно запитав Кийлен.

— Лавр поводиться дуже дивно, — відповів Корнило, важко дихаючи після бігу. — Він може бути небезпечним.

— Але ж він наш друг, — заперечив Горнан. — Ми повинні спробувати його заспокоїти.

— Згоден, — кивнув Кийлен. — І не зашкодити йому.

— Треба оглянути територію, — запропонував Корнило, стискаючи ніж. — Можливо, ми знайдемо причину його поведінки.

Хлопці розділилися й почали обстежувати околиці Дерева, шукаючи будь-які ознаки небезпеки або змін, які могли вплинути на Лавра. Раптом Кийлен помітив на землі дивні сліди, що вели вглиб лісу.

— Гляньте сюди, — покликав він інших. — Ці сліди виглядають свіжими.

— Це сліди від копит, і їх тут багато, — зазначив Горнан, нахиляючись ближче. — Схоже, він не раз сьогодні тут пробігав.

— Треба бути обережними, — попередив Корнило. — Ми не знаємо, з чим маємо справу.

Вони вирішили йти за слідами, сподіваючись з’ясувати причину неспокою свого друга-лося. Чим далі вони заходили в ліс, тим густішими ставали дерева, а повітря наповнювалося незвичним запахом.

— Відчуваєте це? — запитав Корнило, зупиняючись. — Тут щось не так.

— Так, — погодився Кийлен. — Ми повинні бути напоготові.

Раптом перед ними відкрилася невелика галявина, де вони побачили те, що змусило їх зупинитися: посеред галявини лежало тіло невідомої істоти — схожої на пораненого птаха, але з рисами, яких вони ніколи раніше не бачили.

— Що це таке? — прошепотів Корнило, стискаючи ніж.

— Не знаю, — відповів Кийлен. — Але, можливо, саме це налякало Лавра.

Вони обережно наблизилися до істоти, намагаючись зрозуміти, що сталося і що їм робити далі.

— Явно свіжа туша. Коріння ще не встигло забрати її, — сказав Горнан.

— Це ж ті самі птахи, що співають уночі, чи не так? — поцікавився Корнило.

— Схоже на одну з них, — відповів Кийлен.

— Але чому серед білого дня тут лежить мертва тушка нічної пташки? — запитав Горнан.

— Мабуть, Лавр її вбив… — припустив Корнило.

— Якщо це Лавр, то в нього, безперечно, була на те вагома причина, — сказав Кийлен.