РОЗДІЛ 19. Птахи

Минав час, а відповідей на запитання так і не було. Жодна жінка не очікувала на дитину, а деякі дорослі полишили цей світ. Ніхто так і не знав, як і чому померла пані Лора, проте звинувачувати нових мешканців уже перестали. Кожен із них перестав бути гостем: Корнило навчав людей обороні, Брячислав із братом охороняли посіви та вирощували нові культури. Пан Річард помітив потенціал Флоріана, взяв його до себе в учні та разом із ним навчав дітей. Яоран же, на диво, виявився гарним кухарем — він урізноманітнив місцеву кухню, адже попередня йому не припала до душі.

Кийлен та Горнан опанували базові навички нападу й захисту. Потроху вони прийняли втрату матері та тітки, якою водночас була пані Лора, однак не полишали надії дізнатися, що з нею сталося.

Коли вони сиділи за обіднім столом у великому залі, до них підбігла Еліна з тривогою на обличчі.

— Ваш лось… він немов оскаженів! Крутиться біля Дерева, нікого не підпускає! — вигукнула вона.

Хлопці негайно підвелися та поспішали до місця події. Разом із ними вибіг і Рок, який теж був у залі.

— Тихо-тихо, це я — Кийлен, — прошепотів він, наближаючись до Лавра.

Лавр справді поводився незвично: метався навколо Дерева, голосно стогнав і бив копитами землю. Його очі блищали від збудження, а ніздрі роздувалися від важкого дихання.

— Дивно, — прошепотів Горнан. — Лавр часто зникав на тижні, але завжди повертався спокійним. Що ж могло його так роздратувати?

Кийлен обережно підійшов ближче, намагаючись заспокоїти тварину:

— Лавре, це я, Кийлен. Що з тобою? Ти мене чуєш?

Лось на мить зупинився, впізнавши голос. Він подивився на Кийлена, ніби намагаючись щось сказати, а потім знову почав нервово рухатися.

— Можливо, це пов’язано з сезоном гону, — припустив Рок. — У цей період лосі стають агресивними та збудженими.

— Та це восени, а не навесні. Ти пана Річарда на уроках колись слухав? — задумливо відповів Кийлен. — І навіть восени Лавр так не поводився. І чому він мені нічого не говорить?

— Восени і навесні — це ж одне й те саме? — здивовано запитав Рок.

Раптом Лавр зупинився, підняв голову й видав гучний рев, що відлунював між деревами. Потім різко кинувся в бік лісу й зник між густими заростями.

— Що це було? — здивувався Рок.

— Не знаю… можливо, почув те, що ти сказав, — відповів Кийлен, дивлячись йому вслід. — Але нам слід бути обережними. Можливо, щось у лісі змусило його так поводитися.

Кийлен та Горнан обмінялися стурбованими поглядами, розуміючи, що поведінка Лавра нічого доброго не віщує. До них підбіг Корнило з довгим ножем у руці.

— Навіщо він тобі? — занепокоєно запитав Кийлен.

— Лавр поводиться дуже дивно, — відповів Корнило, важко дихаючи після бігу. — Він може бути небезпечним.

— Але ж він наш друг, — заперечив Горнан. — Ми повинні спробувати його заспокоїти.

— Згоден, — кивнув Кийлен. — І не зашкодити йому.

— Треба оглянути територію, — запропонував Корнило, стискаючи ніж. — Можливо, ми знайдемо причину його поведінки.

Хлопці розділилися й почали обстежувати околиці Дерева, шукаючи будь-які ознаки небезпеки або змін, які могли вплинути на Лавра. Раптом Кийлен помітив на землі дивні сліди, що вели вглиб лісу.

— Гляньте сюди, — покликав він інших. — Ці сліди виглядають свіжими.

— Це сліди від копит, і їх тут багато, — зазначив Горнан, нахиляючись ближче. — Схоже, він не раз сьогодні тут пробігав.

— Треба бути обережними, — попередив Корнило. — Ми не знаємо, з чим маємо справу.

Вони вирішили йти за слідами, сподіваючись з’ясувати причину неспокою свого друга-лося. Чим далі вони заходили в ліс, тим густішими ставали дерева, а повітря наповнювалося незвичним запахом.

— Відчуваєте це? — запитав Корнило, зупиняючись. — Тут щось не так.

— Так, — погодився Кийлен. — Ми повинні бути напоготові.

Раптом перед ними відкрилася невелика галявина, де вони побачили те, що змусило їх зупинитися: посеред галявини лежало тіло невідомої істоти — схожої на пораненого птаха, але з рисами, яких вони ніколи раніше не бачили.

— Що це таке? — прошепотів Корнило, стискаючи ніж.

— Не знаю, — відповів Кийлен. — Але, можливо, саме це налякало Лавра.

Вони обережно наблизилися до істоти, намагаючись зрозуміти, що сталося і що їм робити далі.

— Явно свіжа туша. Коріння ще не встигло забрати її, — сказав Горнан.

— Це ж ті самі птахи, що співають уночі, чи не так? — поцікавився Корнило.

— Схоже на одну з них, — відповів Кийлен.

— Але чому серед білого дня тут лежить мертва тушка нічної пташки? — запитав Горнан.

— Мабуть, Лавр її вбив… — припустив Корнило.

— Якщо це Лавр, то в нього, безперечно, була на те вагома причина, — сказав Кийлен.

— Я не звинувачую його. Я лише кажу те, що бачу. Робити висновки ще рано, — відповів Корнило.

Після тривалих годин блукань лісом вони нарешті знайшли його на тій самій галявині. Лавр виглядав виснаженим і наляканим — його очі блищали від страху.

— Лавре, що сталося? — запитав Кийлен, наближаючись.

Лось підняв голову, його голос тремтів від паніки:

— «Це птахи… Це птахи зробили. Вони були тут удень. Я бачив, як одна залітала в кімнату на Дереві. Коли вона полетіла, я пішов за нею… Але мене помітили і зводять з розуму. Я не можу терпіти цей крик — я не можу сховатися від них!»

Раптом Лавр насторожився, прислухаючись до чогось невидимого для інших. Його очі розширилися від жаху, і, не сказавши більше ані слова, він кинувся вглиб лісу, зникаючи між деревами.

— Що він сказав? — здивовано промовив Горнан.

— Не знаю, але він згадував про птахів, — відповів Кийлен. — Вони якось впливають на нього.

У фольклорі деякі птахи вважаються провісниками лиха або навіть здатними зводити з розуму, — задумливо сказав Корнило. — Можливо, Лавр зіткнувся з чимось подібним. Та що значить “сказав”? Ти розумієш мову тварин?