РОЗДІЛ 1. Королівство на дереві

Це був сонячний літній день. У повітрі витав солодкий аромат квітів, що ніжно переплітався із запахом свіжої зелені. Маленькі босі ніжки бігли звивистими коридорами, створеними з лози. Та це була не звичайна лоза — живі гілки перепліталися між собою, формуючи щільні стіни, сплетені руками сотень ельфів та їхніх помічників. Дитинча ковзало цими переходами беззвучно. За довгі роки гілля ввібрало в себе безліч листя, яке слугувало м’яким килимом під ногами мешканців.

Будівля завдяки невеликим віконцям, спеціально виплетеним у стінах, пропускала сонячне світло. Воно надавало споруді казкового вигляду й одразу давало зрозуміти: тут живуть ельфи. Архітектуру цього місця можна було назвати дивовижною та незрівнянною. Ззовні вона скидалася на величезне Дерево, яке вже багато тисячоліть слугувало прихистком для цілої ельфійської цивілізації.

Саме Дерево було розлогим, а його коріння розповзалося по землі довкола. Особливістю цієї системи захисту став унікальний спосіб росту: коріння ширилося поверхнею, утворюючи щільну сітку, крізь яку до ґрунту можна було дістатися лише через вузькі проміжки — завширшки зі ступню ельфа. А ті мали таку саму статуру, як люди. Для будь-кого, хто намагався швидко пересуватися лісом, це перетворювалося на пастку — варто було застрягти між корінням, аби зламати кінцівку. За тисячоліття коренева система охопила настільки велику площу, що її складно було виміряти. Тож мешканці почувалися в безпеці: жодна істота не наважувалася вести бій у таких умовах.

Та цей захист мав і зворотний бік. Тварини майже не селилися поблизу Дерева, адже між корінням бракувало простору для нір. Маленький заєць чи кролик ще міг знайти собі сховище, але з віком уже не пролазив усередину. Тут виживали хіба що пацюки, та й вони не мали належних умов. Через складний ґрунт виникали труднощі з вирощуванням харчових культур, тож ельфи культивували лише ті рослини, що здатні рости у вузьких проміжках між корінцями. Натомість довкола королівства оселялися комахи, павуки й птахи, які будували гнізда на деревах та харчувалися шкідниками.

Чому ж ніхто не обрубає коріння? Адже, усунувши його частину, можна було б створити сприятливіші умови для тварин і закласти поля для щедрих врожаїв.

Причина полягала в особливій природі Дерева. Його кора, гілля та коріння були настільки міцними, що в цьому світі нічим їх не можна було ані зрубати, ані пошкодити. Попри всі труднощі, навколо королівства простягався густий ліс. Дерева довкола пускали коріння й росли настільки, наскільки потребували, пристосувавшись до цих умов, адже мали достатньо простору для заглиблення в ґрунт. До того ж Цар-Дерево щільно обплітало їх, міцно тримаючи, і весь ліс виглядав як єдина жива система.

Ті самі маленькі босі ніжки мчали дерев’яним замком майже до самого краю, оминаючи майстерні. Там майстрині з надзвичайною турботою ткали найтонший однотонний одяг із павутиння, а також грубший, різнобарвний конопляний — для повсякденних потреб мешканців. За мить ніжки опинилися в саду.

Цей сад разюче відрізнявся від звичних теплиць чи подвір’їв біля будинків. Це було давнє й надзвичайно важливе місце, де ще перші мешканці прищеплювали молоді гілочки Дерева, доки ті піддавалися формуванню. З часом сад перетворився на своєрідний біологічний парк-музей, що зберігав колекцію плодових дерев і протягом поколінь годував ельфів.

Та й саме Дерево давало плоди. Вони вирізнялися поживністю: одного вистачало, аби дорослий ельф мав енергію на цілий день. Плід був легким, проте великим і соковитим — розміром із долоню. Його можна було знайти як на молодих, так і на старих гілках у будь-яку пору року. Смак поєднував солодкі й гіркуваті нотки, а колір мав оксамитову глибину. М’якоть була трохи світлішою та м’якшою за шкірку, однак чистити чи готувати плід не доводилося — гладенька поверхня легко очищалася простим протиранням долонею.

Кожен ельф у будь-яку мить міг зірвати плід і неспішно з’їсти його. Попри таку щедрість Дерева, мешканці цінували різноманіття: поблизу осель вирощували коренеплоди, доглядали за грибами та ягідними кущами.

Навіть у цьому лісовому королівстві подбали про зручності. Дощова вода потрапляла до системи водопроводу, що починалася з верхівки Дерева. Завдяки цьому мешканці завжди мали доступ до води: умивальники постійно наповнювалися, а місця для миття розташовувалися на нижньому поверсі.

***

Оббігши сад кілька разів, маленький ельф утратив цікавість до цього місця й вибіг у коридор, вирішивши навідатися до батька. Він швидко рушив до центру Дерева, тримаючись улюблених проходів, ковзаючи долонькою по стінах і відчуваючи спокій та велич королівства.

Довкола метушилися люди: хтось поспіхом переходив із зали до зали, хтось підіймався або спускався між поверхами. У цій безперервній течії руху здавалося, що маленьку дитину легко могли не помітити. Та доторк до живих стін дарував хлопчикові відчуття захисту, ніби він перебував усередині велетенського щита — теплого й надійного, подібного до материнської утроби.

Наблизившись до центру королівства, він почув голос батька, який вів напружену розмову з тіткою. Зазвичай хлопчик не зважав на суперечки дорослих, але цього разу в інтонаціях прозирала тривога. Він зупинився й завмер, намагаючись розібрати слова.

— Ти усвідомлюєш, що я мушу сказати людям бодай щось? — запитав батько у своєї сестри, стримуючи голос, аби уникнути зайвої уваги.

— Усвідомлюю, та причин для хвилювання не бачу. Кийлен здатен стати королем, — відповіла жінка спокійніше й тихіше, ніж зазвичай, помітно уникаючи цієї теми.