Розділ 12

Ми з Максом нарешті вийшли з відділку, і я на повні груди вдихнула свіжого повітря.

- Ти впорядку? - запитав хлопець, а в мені раптом спалахнула злість. Я повернулася, швидко перетнула кількома кроками відстань між нами, і вліпила йому з усієї сили ляпаса.

- Хей! Ти чого? - округлив він очі, закривши місце, що я щойно вдарила, рукою.

- Чого я? Ти питаєш чого я? - закричала я і, помітивши що на мене почали коситися люди, звернулася до них: - Чого п'ялитеся?

 Вони відразу відвернулися і продовжили свій шлях, а я правда голос трохи понизила.

- Скажи мені, будь ласка, - прошипіла я, - чого ти знову опинився тут?

- Я вступився за тебе, хіба ти не маєш подякувати мені?

- Подякувати?! Я тебе не розумію! - я обернулася до нього спиною, вдихнула повітря, і знову стрімко розвернулася. - Спочатку в нас все окей, потім ти запрошуєш мене на побачення зі своїм другом, а потім знову починаєш мене захищати! Що це?

- Тобі це не подобається? Я думав тобі подобаються емоційні гойдалки.

- Ти думати вмієш? Я просто вражена! - саркастично промовила я і, трішки заспокоївшись, змінила тему, - Сідай в машину, відвезу тебе додому.

 Я перша рушила в напрямок своєї машини, на якій приїхала сюди, не чекаючи поки Макс послідує за мною.

- А не боїшся, що я щось зроблю з тобою по дорозі? - посміхнувся він дурною посмішкою, і я тільки тепер зрозуміла що він по-справжньому напився. Він сів на переднє пасажирське сидіння, і прикривши очі, намагався покласти своє ноги в машину.

- Тоді я щось зроблю з твоєю головою. - огризнулася я. - Наприклад, на практичі впевнюся, що в тебе немає мізків.

 Закотивши очі, я все ж допомогла йому покласти ноги, пристебнула ремнем безпеки, і захлопнула дверцята. Зайнявши своє місце за кермом, я побачила що він заснув. Ну й пощастило ж мені, чорт візьми! Кожного дня тепер я з'являюся у відділку, скоро буду жити там! Ми з ним по-черзі напиваємося, хоча ненавидимо одне одного, але допомагаємо.

 Через десять хвилин ми приїхали до його будинку, але Макс досі спав. Подумавши хвилину, я відкрила бардачок, дістала звідти пляшку води, і вийшла з машини. Обійшовши її, і відкривши двері з боку хлопця, я відкрила пляшку води, набрала її в рот і бризнула на нього. 

 Він, одразу не зрозуміши, що відбувається, почав оглядатися навколо і протирати очі.

- Що, чорт візьми, відбувається? - пробормотів він, все так же протираючи очі.

- Приїхали! - голосно повідомила я його.

 Він спробував сфокусувати свій погляд на мені, але виходило в нього погано.

- Чому тебе дві? - захихотів він, а я лише тяжко зітхнула і, закотивши очі, почала допомагати йому вийти з машини.

- Роздвоїлася, уяви собі. Виходь, ми приїхали.

- Куди? - почав оглядати він темне подвір'я, а я ледве змогла втримати його, закинувши його руку собі на шию.

- До тебе додому, ходімо. - я закрила машину, і ми повільно рушили в бік входу.

- О, сонце пече. - знову пробормотів Макс, а я підняла голову вгору, де світила зорі та місяць.

- Скільки ти випив? - поцікавила я в нього, відкриваючи вхідні двері під'їзду.

- Я не пив. - заперечив він.

- Та я бачу. 

 Ми пройшли до ліфту, який нащастя був на першому поверсі, і піднялися до його квартири.

- Давай ключі. - протягнула я руку до нього.

- Візьми в кишені.

 Зітхнувши, я почала однією рукою рушами ключі від квартири в його кишенях, в той час як іншою рукою досі допомагала йому триватися на ногах. Нарешті знайшовши їх в кишені рубашки, в яку він був одягнений, я почала відкривати двері.

- Боже, який ти тяжкий. - промовила я, коли ми нарешті увійшли всередину. Знайшовши вимикач, я увімкнула світло, зняла взуття з себе і Макса, і повела його далі в спальню.

 Поклавши його на ліжко, я на хвилину присіла на ліжку, щоб відпочити, а коли вже піднімалася, щоб піти, відчула як він схопив мене за руку.

- Не йди. - прошепотів він, і я залишилася. 

 Спостерігаючи за його спокійним обличчям і розміреним диханням, я сама не помітила як заснула біля хлопця.

 На ранок я прокинулася від того, що сонце засвічувало мені очі. Відкривши очі, я спочатку не зрозуміла де я, але загадавши все, різко підірвалася на місці. Біля мене досі спокійно спав Макс. Чорт, чому я тут заснула? Не потрібно було його слухати, треба було піти коли збиралася.

 Я швидко вискочила з ліжка, не переймаючись тим щоб бути тихіше. Взяйши в тумбочки біля ліжка телефон, я виявила, що на ньому купа непрочитанних повіомлень. Виходячи з кімнати, я паралельно почала відкривати повідомлення від Єви.

"Що це за фото?" - було в одному з них і я зупинилася віж шоку, тримаючи руку на ручці вхідних дверей. На кількох знімках були зображені я і Макс в ліжку, обоє накриті ковдрою. 

 Що, чорт візьми, відбувається?

 Я відкрила повідомлення від мами.

"Тато і я в шоці. Чому ти не сказала нам і дозволила цьому просочитися в інтернет?"

 Від моїх знайомих та одногрупниць також прийшли повідомлення на цю тему. Я зайшла в інтернет і виявила, що на першому місці новини про Аріну Власенко і Максима Нічного. В статті говорилося що певний "анонім" сьогодні вранці надіслав їм ці знімки і інформація, щодо відносин між Максимом та мною, опублікована раніше, вірна. В коментарях як нас тільки не називали. Частина людей була за нас, інша - злорадстувувала, деякі підтримували або мене або Макса.

 Я стрімко розвернулася і повернулася назад в спальню.

- Що це таке, чорт візьми? - на всю силу закричала я, а Макс у відповівдь лише застогнав. В мені прокинувся вогонь люті. Я підлетіла до ліжка, зірвала з нього ковдру, і почала штурхати хлопця. - Прокидайся! Прокидайся дава!

- Що сталося? - простогнав він, наагаючись розліпити очі.

- Що сталося? - так само закричала я. - Це я в тебе хочу запитати що сталося!

- Чому ти істериш з самого ранку і, що ти взагалі тут робиш? - пробормотів він, обпершись локтем на ліжко, і намагаючись сфокусувати свій погляд на мені.