Розділ 11

Я сиділа вже з пів години на не зручному стільчику та ще й в холодному приміщенні біля Аріни, яка нетерпляче тупала ногою. Десять хвилин тому вона зателефонувала за якимось номером, що їй дав Макс, і відтоді знаходиться в очікуванні. Я приїхала у відділок разом з нею заради Саші. Чому я назвалася його дівчиною я й сама не до кінця розумію, але що зроблено - те зроблено, розберуся з наслідками пізніше.

- Що знову сталося? - влетіла в кімнату ефектна, висока блондинка і Аріна відразу пішла до неї.

- Макса і його друга Сашу взяли під варту.

- Знову? Люди, що ви таке робите постійно, що я вже вдруге за день витягаю вас з віддіку? - втомлено запитала вона, зітхнувши.

- Формально вже настав інший день. - похмуро підмітив Макс із своєї лавки за решіткою.

- Довга історія, але Макс знову мене захищав. - пояснила подруга.

- Я вас з вашими захистами...

- Ти приїхала сюди нас відчитувати чи допоможеш? - роздратовано запитала Аріна. Вона терпіти не могла коли тягнуть і говорять не по тему.

- Допоможу звісно, що мені ще робити?

- Нікому допомагати вже не треба. - сказав поліцейський, який щойно зайшов. - Максима Нічного визволено з-під варти, оскільки було знято відео з камер спостереження, де добре видно що він заступався за свою дівчину. 

- А Саша? - запитала я, піднявшись зі стільця.

- А Олександр Ловський має залишитися тут.

- Я буду представляти його інтереси. - відразу відреагувала блондинка.

- Як хочете. - потиснув плечима поліцейський, відкриваючи камеру Макса.

- Ви йдіть, а я витягну Сашу і теж поїду додому. - сказала блондинка Аріні і вони з Максом вийшли.

- Я Іра. - сказала вже мені дівчина, протягуючи руку. - Сестра Макса.

- Я Єва. Приємно познайомитися. - відповіла я, потиснувши її руку.

- Ти йди чекай нас в машині, а ми прийдемо менш ніж за пів години. - сказала Іра і протягнула ключі. - Білий рено.

- Я краще тут залишуся. - спробувала відмовитися я, але вона не захотіла слухати і, вклавши ключі мені в руку, все ж таки вмовила піти до машини.

 Як вона й обіцяла з будівлі відділку вони з Сашою вийшли через двадцять дві хвилини. Іра зайняла водійське місце, а Саша сів на заднє пасаржирське, оскільки на передньому - сиділа я.

- Як ти класно їм все по фактам розклала. - емоційно говорив Саша, а Іра посміхалася. Чомусь мені від цього стало неприємно. Хвилин п'ять нашого шляху хлопець все не перестава говорити, а я з кожним словом все більше злилася, допоки Ірі не зателефонували.

- Ало, слухаю, коханий. - промовила вона і мені ніби гора з плечей впала. Надалі я не звертала уваги на те, що Саша щось там розповідає і хвалить Іру, а якщо й звертала - то вже не злилася. 

 В Іри є хтось. Дуже добре.

- Єво! - почула я.

- А?

- Я запитую: яка в тебе адреса? - повторила дівчина.

 Я назвала їй адресу, і вже через п'ять хвилин ми під'їжджали до мого будинку.

- Дякую. - кинула я і вийшла, але надиво також вийшов і Саша.

- Можеш їхати, я сам потім доберуся. - сказав він Ірі через вікно і вона поїхала, а ми так і залишилися стояти.

- Чому ти залишився? - запитую я після хвилинного мовчання, що невидимою пеленою повисло між нами.

- Захотів. - потиснув він плечами. - Не можна?

- Чого ж? Можна. - так само потиснула плечима і я.

- Провести тебе до квартири? - раптом пропонує він, і я, відвівши погляд від нього, обернулася, щоб поглянути на будівлю, де знаходиться моя квартира.

 Було вже пізно, але не зважаючи на це, в деяких вікнах досі горіло світло.

- Я не хочу додому. - відповіла я, знову обернувшись до нього.

- Тоді може прогуляємося?

- Давай. Тут недалеко є чудовий парк, а в ночі він стає ще красивіший. Підемо туди? 

- Ходімо.

 Ми повільно йшли в бік парку, час від часу торкаючись одне одного руками, йдучи дуже близько. Одного разу під час такого торкання, я відчула як Саша бере мою руку в свою.

- В тебе холодні руки. - помічає він і, зупинившись, бере мою руку двома руками, підносить до обличчя і намагається зігріти її своїм диханням.

- В мене майже холодні руки, я вже звикла до цього. - відповідаю я і це чиста правда, але Саша мене ніби не чує і бере іншу мою руку, тепер зігріваючи обидві мої руки. Його руки і дихання дуже теплі і я відчуваю прилив тепла не тільки в долоні, але й по всьому тілі. Яклсь миттєво мене накриває невідомий порив, якому я піддаюся і цілую хлопця.

 Він, не очікуючи такого від мене, завмирає, і я стрімко втрачаю весь свій ентузіазм, але в цей час до нього ніби нарешті доходить вся дійсність подій. Він опускає мої руки, якими я відразу обвиваю його спину, і відповідає на мій поцілунок.

 Незнаю як довго ми просто так стояли, повністю поринувши в магію поцілунку, що думаю, огорнула нас обох, але коли ми відірвалися одне від одного, намагаючись вирівняти дихання, я не надавала цьому значення.

- Що це було? - трохи віддихавшись, запитав у мене Саша, але я навіть собі не могла дати відповідь на це запитання, не кажучи вже про нього. Але просто так я не могла поцілувати людину, яку знаю лише кілька годин. Єдине пояснення, яке я можу дати це - кохання, але я боюся висловити свої думки вслух, але напевно більше боюся реакції хлопця на мої думки.

- То ми йдемо в парк чи як? - поспішила я перевести тему і він нащастя не став зациклюватися.

 Між нами знову повисло мавчання, але цього разу я не хотіла його порушувати, бо думала, що якщо порушу - ми знову будемо говорити про те, відповідь на що, я не знаю. Тому краще вже мовчати.

 Ми пройшли по дерев'яному мостику, що пролягав через невелике озеро прямо в серці цього парку, і сіли на лавку, що була недалеко від водойми.

- Як ти себе почуваєш? - все ж таки порушила я мовчання.

- Що саме ти маєш на увазі? - запитав чоловік, і я зрозуміла, що моє запитання можна розуміти по-різному. Я почала нервувати, але всіма силами намагалася цього ніяк не показувати.