Розділ 10

- Ти? - здивовано запитала Єва, а я від несподіванки поклав букет на стійку.

- Я, а ти чому тут? - не приховуючи здивування відповів я. - Я маю зустрітися з Аріною.

- Мене попросила прийти Аріна.

- А сама чому не прийшла?

- Не захотіла. - коротко відповіла Єва, і підізвала бармена. - Зробіть мені безалкогольний коктель будь ласка.

- Ти не п'єш? - помітив я, сідаючи на висовий барний стілець.

- Я п'ю час від часу, але не багато. 

- А зараз чому не п'єш? 

- Не бачу потреби.

- А має бути потреба? 

- Для мене - так, і зараз її немає, все? - різко сказала вона і я зрозумів що краще тему більше не підіймати.

- Вибач, - пом'якшила вона тон через хвилину і продовжила: - Просто мій батько багато пив і я ненавиджу коли це роблять і сама стараюся не робити.

 Бармен в цей час поставив перед нею коктейль. Я протягнув йому куп'юру, яка точно була в кілька разів більшю ніж треба, але я не звернув на це увагу, слухаючи дівчину, що потягуючи напій через трубочку, знову заговорила.

- Незнаю чому розповідаю це тобі і не знаю навіщо сюди прийшла. Просто не могла відмовити подрузі. До речі, як твоє самопочуття?

- Тебе це дуже хвилює? - зробив я спробу пожартувати, але побачивши погляд Єви, посерйознішав. - Все добре. Ми тільки даремно витратили свій час і гроші на лікарню й  ліки.

- Ми дарма витратили гроші на пластирь. Навіщо ти його купив?

- А краще було б якби й надалі спостерігав на твої страждання? Навішо ти їх взула взагалі? - запитав я і кинув погляд на її взуття.

- Вони підходили до мого вбрання. - потиснула вона плечами.

- Ти дивна.

- Не дивніша тебе. - провела вона паралел, що викликало в мене посмішку, і замовила собі ще один коктейль, за який я також заплатив. 

 Незнаю чому, але я звик платити за все, що використовують, купують, замовляють дівчата, з якими я знаходжуся. Ця моя звичка діяла і під час перебування з Євою. Хоч я й вважав її якоюсь дивною, але чимось таким вона мене паралельно й зацікавлювала. Ніколи не знаєш що від неї чекати. Вона дуже багатогранна.

 Ми ще хвилин двадцять сиділи розмовляли про все на світі, поки не почули галас та метушню навкола. Знадобилося лише кілька хвилин, щоб зрозуміти, що відбувається бійка і кілька секунд, щоб побачити в тій бійці Макса. Що він тут робив, я уявлення не мав, але думати про це не було часу - я пішов допомагати другу.

                                                                                     ***

Я закрила двері і, притулившись до них спиною, повільно сповзла на підлогу. Сама незнаю чому, але після всього того, що ми з Максом сьогодні пережили, а він потім просто говорить про моє побачення з його другом... Не знаю чому, але чомусь це мене зачепило. Проте, я не дозволила собі довго сумувати і, максимально постаравшись взяти себе в руки, піднялася, знайшла в сумочці телефон і, не довго думаючи, зателефонувала Єві.

- Ало? - якось насторожено сказала вона, доволі швидко прийнявши мій дзвінок.

- Ало, Єво, мені потрібна твоя допомога.

- Щось сталося?

- Макс запросив мене на побачення, - сумно зітхнувши повідомила я.

- Так чому ти невдоволено говориш про це? Це ж фантастично! - зраділа подруга.

- Ага, фантастично. - саркастично відповіла я. - Він запросив мене на побачення зі своїм другом.

- Стоп. Незрозуміла, з яким другом?

- З цим... - я закрила очі і почала клацати пальцями, силкуючись згадати ім'я цього друга. - Та, Боже, як там його? А, Саша здається. Так, точно. Саша. - нарешті згадала я.

- От недоумок... - тихо промовила Єва і знову повернулася до нашої основної теми. - Так, добре. З цим розібралися. А яка від мене потрібна допомога? Вправити йому мізки? - запитала вона, а я розсміялася.

- Та ні, це я й сама можу зробити.

- Тоді що?

- Ти не могла б сходити замість мене?

- Я?! - здивувалася подруга.

- Ну, а хто ще? - трішки роздратовнно запитала я і затараторила, щоб Єва не мала змоги відмовити: - Звісно ти. Час і місце я тобі скину у повідомленні. І так, можеш не наряджатися дуже, ти й так красуня. - більш спокійніше додала я і вимкнулася.

Пішовши на кухню і випивши води, щоб прийти в норму, я на секунду задивилася у вікно, де була пара: хлопець і дівчина, яким років по двадцять п'ять, двадцять. Хлопець стояв на одному коліні, протягуючи дівчина коробочку з, як я здогадалася, каблучкою, а дівчина, не очікуючи такого повороту подій, двома долонями закривала рот, а після кількох секунд радісно підстрибнула, протягнула руку, на яку хлопець надів каблучку, і радісно кинулася йому на шию.

Спостерігаючи цю картину, я, сама того не розуміючи, посміхнулася. Хоч я й підтримувала політику того, що дівчина має бути незалженою, самостійною і не гнатися за коханням, саме в цю мить я хотіла того, що має ця пара. Кохання, довіра один одному, турбота і багато прекрасних відчуттів, але не могла.

Я різко поставила стакан з недопитою водою на стіл, випадково грюкнувши ним, і поспішила в спальню. По дорозі схопивши телефон, я швидко набрала повідомлення Єві, в якому вказала час і місце зустрічі, а потім зупинилася перед гардеробною. Відкривши її, я схопила перешу-ліпшу коктельну сукню, червоні босоніжки на стійному каблуці і попрямувала до туалетного столика, почавши возитися з макіяжем і зачіскою.

Я вирішила цього вечора не сидіти вдома, а піти тусити і куди якщо не в "Краплю", де в мене, а точніше Єви, мала відбутися зустріч з Сашою. Чому я маю сидіти і вбиватися по тому, чого в мене немає? Потрібно брати справу в свої руки.

Нарешті закінчивши свою підготовку через годинну, я схопила сумочку, в яку поклала ключі від машини, квартири, телефон, а також гроші, і швидко вилетіла з квартири.

Сівши в машину, я завела її і поїхала до місця призначення. З одного боку - було цікаво подивитися на саму зустріч Єви і Саші, а з іншого - просто потусити. Сьогодні я проживу життя на повну, не думаючи ні про яких Максів і Саш.