Розділ 9

Попрощавшись з Аріною і Максом, я впала на канапу і ще раз переглянула статті про них. 

 Досі тяжко вірилося в те, наскільки меркантильними можуть бути люди. Хоча таких істот навіть складно назвати людьми. Але моя подруга як завжди найкраща. Змогла все розрулити. Я навіть уявити не можу Аріну, яка не могла чогось зробити. Єдине, що вона таки не зможе за її версією - покохати, але я навпаки - вірю в протилежне. Навіть зараз це вже починає проявлятися.

 В мене завжди було гарне шосте чуття, яке ніколи мене не підводило. І зараз це чуття говорило про те, що ці двоє будуть більше ніж просто знайомі. Про це навіть говорить те, що Аріна зіграла дуже гарну роль щоб врятувати його. Хоча на моїй пам'яті за всі роки що я її знаю, а це не мало, вона ніколи нідлякого нічого подіброго не робила. Єдине що залишається - це лише чекати коли час зробить свою справу.

 З моніторення статтей про мою подругу і її "просто знайомого, якого вона ненавидить всією душею", я, навіть сама того не помітивши, якось плавно перейшла до перегляду стрічки інстаграму. Через деякий час мені трапилося фото, від якого мій настрій стрімко погіршився.

 На цьому фото стояла невисока брюнетка, що радісно прикривала обличчя рукою, а перед нею на одному коліні з протягнутою відкритою оксамитовою коробочкою, в якій лежала каблучка, стояв не менш радісний, але також і схвильований чоловік.  І добре якби це був просто незнайомий мені чоловік. Але ж ні! Це був мій колишній Олексій.

 Ми з ним розсталися рік томучерез його зраду з певною Олесею. І щось мені підказує що ця невисока брюнетка і є вона.

 На мене раптом нахлинула хвилля жалісливості до себе.

 Я рік нізким не зустрічалася. Та навіть не знайомилася! Ніяк не могла почати знову довіряти чоловікам через зраду цього козла, хоча Аріна не раз намагалася познайомити мене зі своїми дуже забезпечиними знайомими. А цей козел так швидко забув мене і щасливо поживає зі своєю нареченою.

 Я відкинула телефон на інший край канапи і з усіх сил, що ще залишилися, намагалася не заплакати. І я б точно програла це змагання, якби не вібрація мого телефона, що сповіщала про дзвінок.

 Я взяла себе в руки, витерла виступивші сльози і, взявши телефон, виявила що мені телефонувала Аріна, хоча ми бачилися пів години хвилин тому.

- Ало? - насторожено запитала я.

- Ало, Єво, мені потрібна твоя допомога. 

- Щось сталося? - насторожилася я, очікуючи найгіршого, але відповідь подруги навпаки мене порадувала.

- Макс запросив мене на побачення. - печально зітхнула Аріна, а на моєму обличчі розпливлася посмішка.

- Так чому ти невдоволено говориш про це? Це ж фантачтично!

- Ага, фантастично. Він запросив мене на побачення зі своїм другом. - пояснила вона і моя усмішка відразу зів'яла.

- Стоп. Незрозуміла, з яким ще другом?

- З цим... - поклацала пальцями Аріна. Вона так часто робила коли намагалася щось згадати. - Та, Боже, як там його? А, Саша здається. Так, точно. Саша.

- От недоумок... - тихо промовила я. Ну, а хіба ні? - Так, добре. З цим розібралися. А яка від мене потрібна допомога? Вправити йому мізки? 

  Аріна розсміялася.

- Та ні, це я й сама можу зробити.

- Тоді що?

- Ти не могла б сходити замість мене? 

- Я?

- Ну, а хто ще? - з нотакми роздратування запитала вона. - Звісно ти. Час і місце я тобі скину у повідомленні. - затараторила Аріна, а потім більш спокійніше додала: - І так, можеш не наряджатися дуже, ти й так красуня.

 І подруга вимкнулася, а я так і залишилася сидіти не зовсім розуміючи всю цю ситуацію.

 Ну що ж ситуація складається доволі цікава, але як той придурок міг влаштувати Аріні побачення зі своїм другом? Але якщо вона просить мене піти замість неї, то правда щось відчуває до нього.

 Я б ще довго продовжувала просто так сидіти, але від роздумів мене відволік звук нового повідомлення.

 " "Крапля" 19:00" - говорилося в ньому.

 Я кинула погляд на настіний годинник і відразу ж підскочила з ліжка. До зустрічі залишалося дві години, і навіть якщо я швидко зберуся, на дорогу мені знадобиться пів годинни, оскільки це місце знаходилося доволі далеко від мого дому.

 Швидко підійшовши до свого гардеробу, я так сильно відштовхнула роздвижні дверцята, що на мить здалося ніби вони відваляться, але на щастя цього не сталося і я почала швидко коперсатися в своїй купі речей. В результаті двадцятихвилинних пошуків, я дістала з тієї кучі дві вечірні сукні, леопардовий корсет і таку ж леопардову довгу спідницю в підлогу, які любила одягати комплектом.

 Перша суня була з атласу червоного кольору в підлогу і, кілька секунд подумавши, я вирішила що вона не найкраший варіант для того місця. Відклавши її, я взяла наступну сукню - також з атласу, але синю і коротку на тонких бретельках, але я також її відклала, вирішивши, що вона може наштовхнути того загадкового друга Макса на не ті думки. Ще раз кинувши погляд на годинник, я швидко почала одягати корсет і спідницю. Залишалася лише година, а мені потрібно було ще знайти потрібне взуття, нафарбуватися і зробити зачіску. 

 Через сорок хвилин я швидко вилетіла з під'їзду, ледве не зламавши шпильку на білих босоніжках. Я мала вийти на десять хвилин раніше, але занадто довго возилася з макіяжем після того, як п'ять хвилин шукала потрібне взуття, але так і не знайшовши його, я одягла ця босоніжки, в яких вже відчувала дискомфорт, оскільки вони були на розмір менші потрібного.

 Як на зло всі таксі були зайняті і, вирішивши не чекати, я поспішила піти пішки. Якщо пощастить, і таксі звільниться, залишок шляху поїду на ньому. Проте, наразі успішних прогнозів немає.

 Вже через двадцять хвилин пекельної ходьби в цих босоніжках я почала кульгати і підозрювала що на ногах вже не одна рана, але не зупинялася, продовжуючи йти. 

 Раптом біля мене зупинилася чорна машина, якій я не нада значення, витаючи в своїх думках і проклинаючи все на світі, а ці босоніжки в першу чергу! Проте водій цього авто швидко звернув мою увагу на себе, окликнувши мене: