Розділ 8

Ах ти ж козел. - шипить на мене Аріна, а в мені вибухають феєрверки радості.

 Вона склала цілу легенде щоб врятувати мене. Мушу визнати це було неочікувано. Я взагалі вважав що вона ще досипить цілий вагон звинувачень щоб мене заарештували, але як виявилося - ні. 

 Зараз я просто ледве стримуюся щоб тупо не либитися як ідіот. І поки виходить погано.

- Ну ви тут спілкуйтеся, не буду вам заважати. Мені вже час. - загадково посміхаючись, почала швидко збиратися Іра. - Бай-бай, братику, заплатиш сам.

 І з цими словами моя сестра пішла, а я залишився з дуже злою Аріною. Якщо чесно то це не найкраще поєднання, але в кінці-кінців я сам винен.

- Чого мовчиш, ідіот? - знову зашипіла дівчина, пропалючи прямо таки мене своїм злим поглядом. - Ти ж говорив що між нами нічого не було. А що то тоді за фото?

- А між нами нічого й не було. - загадково посміхнувся я, - Звісно лише крім поцілунків, що, - я понизив голос і схилився до неї, щоб краше було чути, - були дуже гарячі. У висновку всього цього, я вирішив що ми пара.

- Пара? - розтягнулися в широкій посмішці вуста Аріни, а сама посмішка не передбачала нічого доброго. - Що ж, добре якщо так. Отже, ми пара. Окей. Я сьогодні хотіла зайти в бутик, коханий. - ядовито додала вона останнє слово, - І якщо тут нізвідки в мене з'явився хлопець в твоєму обличчі, думаю ти ж зможеш сьогодні піти зі мною, так?

 От же стерва. Навіть тут змогла змусити мене пошкодувати про свої слова та дії, але я ж не з тих, хто швидко здається. Будемо грати по моїм правилам всеодно.

- Звісно, кохана. - так само виділив я останнє слово і, взявши її долоню в свою, поцілував, відразу відчувши як довгі нігті впиваються мені в шкіру.

- Де мій ніготь, зараза? - знову прошипіла Аріна, солодко посміхаючись і сильніше впиваючись нігтями в мою долоню.

- Звідки мені знати? - потиснув я плечима, намагаючись грати максимальну непричетність, але її схоже було не провести.

- Оплачуєш мені похід до майстра. - спокійно контатувала вона факт і, відпустивши мене, почала кудись збиратися.

- Ти куди? - здивувався я.

- Як куди? В бутик. І не тільки я. Ти теж. - спокійно сказала вона і перед тим, як відчинити вхідні двері кинула мені: - Розрахуєшся сам.

 От же пощастило мені з цими ненормальними блондинками. Що одна, що інша, однаково неврівноважені. Просто таки два сапоги - пара. 

 Я розрахувався і вийшов на повідр'я, де мене вже чекала невдоволено тупаючи ніжкою, Аріна.

- Чому так довго? - невдоволено пробурмотіла вона, що не могло не викликати в мене посмішку, і пішла до машини. 

- Тобто, як я розумію, ти була абсолютно серйозна коли говорила про бутик? - недовірливо запитав я, коли сів за кермо.

- А було схоже на те, що я жартую? - невдоволено повернулася до мене дівчина і, зітхнувши, я був вимушений їхати за адресою бутика, яку вказала вона.

 Вже через десять хвилин ми під'їхали до величезної будівлі з червоної цегли, де величезними літерами красувалася назва цього самого бутику.

- Чого сидиш? Ходімо, - штовхнула мене в ногу Аріна.

- Ну ні, - жалібно простогнав я, - давай я просто тут тебе почекаю, а?

- Ну ні. - обурено склала дівчина руки на грудях, - мій хлопець значить не буде ходити зі мною по бутикам? Тоді навіщо він мені?

- Оке-ей. - так само ліниво протягнув я, і з тяжкою душею був вимушений все таки вийти з авто.

 Аріна радісно підбігла до мене, схопила за руку і потягнула до входу в моє особисте пекло. Єдиним, що в цьому всьому було приємне, так це те, що вона тримала мене за руку. Незнаю чому я аж стільки значення надаю такому легкому жесту, але через що б це не було, я його все ж надаю.

 Щойно ми зайшли всередину, вона відпустила мою руку, що викликало в мене  розчарування, і просто таки віхрем пронеслася по залу, хапаючи різні моделі то джинсів, то брюків, то светрів, то незрозумілих кофтинок, то різних суконь, а я просто поплівся до примірочної, в якій вона вже сховалася, і тяжко впав у білосніжне крісло. 

 Через дві хвилини дівчина вийшла до мене в розширених чорних брюках, білому топі і розстебнутій леопардовій рубашці, яку зав'язала на талії.

- І як тобі? - запитала вона, покружлявши і обпершись рукою на одвірки примірочної.

- Моя відповідь грає велике значення? - ліниво запитав я, підійнявши брови.

- Та мені взагалі пофіг, я запитала лише для галочки. - фиркнула вона і знову сховалася в примірочній.

 Надалі вона виходила, як я зрозумів, також для галочки.

 Речей було купа, але найбільше мені сподобалося чорна обтягуюча коротка вечірня сукня, сині широкі брюки і синій топ, а також криваво-червона сукня з глибоким декольте і високим розрізом на нозі.

 Ці пекельні - але не всі - примірки закінчилися лише через дві з половиною години. За цей час я вже встиг вивчити ледве не кожну річ в цьому клятому місці, два рази випити каву і поспілкуватися з братом по нещастю, але йому пощастило більше - вони пішли звідси лише черз півтори години.

- Ти спеціально нагребла таку купу речей і так довго там сиділа чи це твій звичайний темп? - запитав я, коли ми нарешті вийшли на подвір'я і я зміг на повні груди вдихнути чистого повітря.

- А що, тобі не сподобалися мої речі? Можу зайти ще поміряти, - спокійно сказала вона і вже справді повернулася, щоб рушити назад, але я, пропустивши удар серця від такої заяви, поспішив схопити її за лікоть.

- Ні-ні, - посміхнувся я, - що ти. Всі речі, що ти обрала дуже гарні.

 Аріна у відповідь так само натягнуто мені посміхнулася і ми нарешті пішли до машини. 

- Куди тепер? - запитав я.

- Хм... - задумалася дівчина. - Дуже складне рішення: або поєаліти тебе і відпустити, або і надалі мучати.

- Будь ла-а-ска, - жалібно протягнув я, склавши руки в благальному жесті і зробивши щенячі оченята. 

- Добре, - розміялася моя сніжна королева і потріпала по голові, від чого мені знову захотілося посміхатися як тому недоумку.