Розділ 7

- Чекайте, чекайте. Яка причина того, що ми маємо прийти у відділок? - запитала я. Повірити в те, що цей тип таке зробив було складно. Я хоч і не люблю Макса, але все ж таки він не заслужив сідати до в'язниці і - тим паче! - через цього жарналюгу. Обурення в мені просто таки кипіло, але я намагалася тримати себе в руках. Якщо зараз створю додаткові проблеми, то їх потім не розгребти.

- Мені здається ви самі знаєте причину. - коротко відповів поліцейський і попросив іти за ним.

- Не розповідай їм про те, що погрожувала йому. - тихо сказав мені Макс, поки поліцейський був на безпечній відстані. - Я візьму все на себе.

- Не говори дурниць. - прошипіла я і поліцейський обернувся.

- Сідайте в різні авто. - сказав він коли ми збиралися уже сідати в одну машину, але через його слова довелося сісти в різні. Перед тим, як зачинити за собою дверці авто Макс підморгнув мені.  Він здається взагалі не переймався цією ситуацією або просто як і я лише робив вигляд.

 Коли ми приїхали у відділок, я сподівалася там побачити його, але нас повели в різні кімнати. 

- Скажіть, будь ласка, чому ви сьогодні прийшли до В'ячеслава Столевого? - запитав мене сліджий лише для того, щоб вкотре отримати зневажливе фиркання.

- А я вам вкотре повторюю що ми прийшли туди для того, щоб він вибачився перед нами за поширення неправдивої інформації, що може вплинути на наш імідж і на імідж наших сімей. 

- Тоді якщо ви хотіли просто його "попросити", - обвалював в повітрі пальцями лапки чоловік, - Максим Нічний почав його душити? І не потрібно говорити про те, що цього не було. В нас є доказ в підтвердження.

 А ось тут я не змогла так швидко дібрати слова, тому що він мав рацію. Не потрібно було Максу чепати того недоумка. А тепер ось сиди і розгрібай це все.

- Він був в стані афекту. Справа в тому, що цей не... кхм, - прокашлялася я, - цей як ви виразилися В'ячеслав Столевич робив дуже провокативні речі в мій бік. 

- І які ж? - явно не вірив мені слідчий. От козел. Я тут стараюся, граю значить, а він не вірить. Ну нічого ще повірить.

- Такі, що..., - але договорити мені не дала блондинка що увірвалася в кімнату.

- Хто ви? Вийдіть будь ласка у нас тут ведеться допит. - підірвався з місця чоловік.

- Допит Аріни Власенко? - ніби не чуючи його слів, запитала дівчина, а детектив лише кивнув. - Ну тоді мені сюди. Я адвокат Аріни. - солодко посміхнулася блондинка, підійшовши до стільчика, що стояв поряд зі мною, і протягуючи руку чоловіку, яку він просто проігнорував. 

- Ви перервали свою підзахисну. - ядовито помітив він.

- Ой, що ж нехай продовжить. Що ви говорили, Аріно? - зацікавлено звернулася вона до мене, а я лише нічого не розуміючи дивилася на неї, але швидко прийшла в норму або точніше кажучи роль і продовжила.

- Я говорила що Максим Нічний погрожував В'ячеславу Столевичу в стані афекту, який в свою чергу був викликаний тим, що В'ячеслав Столевич робив дуже провокативні речі в мій бік. Такі як розпусні коментарі в мій бік і коментарі, такі ж розпусні прошу помітити, на рахунок того, що він зі мною зробив би.

- Добре, припустимо так і було. А яка справа Максиму до того, що вам говорять? І я не повірю в те, що він просто гарна людина і вирішив заступитися. - хмикнув детектив, вкотре розізливши мене цим.

- Я не це хотіла сказати. Йому справа була. Тому що я його дівчина. - заявила я і схоже тепер прийшла черга шокуватися блондинки поруч, що представилася моїм адвокатом.

- Але ж ви говорили що інформація, яку поширив В'ячеслав Столевич про ваші стосунки неправда? - хитро дивився на мене недоумок номер два, якого я вже сто разів прокляла. Схоже він думав що спіймав мене на брехні.

- Вона й неправдива. Нічого такого, що вказано в статі і тим паче в заголовку не правда. Ми з Максимом почали зустрічатися ще до того, як наші батьки підписали договір. - спокійно пояснила я.

- Тоді чому про ваші стосунки не було нічого відомо?

- Ми вирішили поки що не афішувати їх, оскільки це могло вплинути на роботу наших сімей.

- Гаразд. Припустимо повіримо, але це всеодно не змінює хід справи. - почав було слідчий, але його перебила блондинка.

- Чекайте-чекайте, це значно змінює хід справи. - заявила вона, - відповідно до частина першої статті сто двадцять п'ять, за нанесення легких тілесних ушкоджень, законодавством визначений штраф до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів або громадських робіт. Але! В нашому випадку діє інше: За заподіяння легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, кримінальної відповідальності чинним Кримінальним кодексом не встановлено.  - впевнено заговорила вона. - Питання є? Питань нема. Ми можемо йти. Аріно, вставай. 

 І я встала, поки той козел нічого не розуміючи дивився в одну точку. Так йому й треба.

- Попрошу вас відпустити Максима інакше матимете проблеми, а вони вам потрібні?

- Ви мені погрожуєте? - недовірливо прищурився чоловік.

- Ні що ви, я просто констатую факти. Ходімо.

 Ми вийшли з кабінету в коридор і я спокійно видихнула, нарешті цей жах позаду. 

 Через п'ять хвилин до нас коридор вийшов і сам Максим. 

- Ну ти й даєш. - перше що сказала йому ця блондинка. - Як можна було в таке впляпатися?

- Та годі тобі, дякую. - сказав Макс і обійняв її. 

 Обійняв! Обійняв, чорт візьми, обійняв!

 В цей час в мені ніби сотня вулканів взірвалися. Якого чорта він її обійняв?! 

 Ці думки і відчуття просто доконали б мене, якби я не почула наступні слова цієї білявки.

- Завжди будь ласка, братику, звертайся. О, доречі, - вона повернулася до мене, поправляючи сумочку на плечі, і протягуючи руку, - я Ірина Нічна, сестра Макса. І, - повернулася вона назад до хлопця, - це їй ти маєш дякувати. 

- Що ти маєш а увазі? - здивувався він, а я поспішила перебити їх.

- Нічого! Мені дуже приємно познайомитися, - поспішно сказала я і потиснула руку Ірі.