Розділ 5

Я прокинулася в незнайомому місці і навіть не встигла почати думати де я і як сюди потрапила, як в мене почала шалено боліти голова. Чорт, візьми і нащо я так багато вчора пила? Все через цього Макса, чорти б його вхопили. Я взялася за голову і, відкинувши простинь, якою певно вкривалася вночі , виявила що одягнена з чоловічу рубашку. І логічно що вона Максова!

 В мені відразу почало розгоратися відчуття злості і прагнення прибити його, тому я на секунду забула про біль і зірвалася з ліжка, але він відразу ж дав про себе знати. Тримаючись за стінку, я рушила до виходу з кімнати, на пошуки цього блондинчика чокнутого.

- Ма-а-акс! - окликнула його я і знову скривилася від головного болю.

- Кохана! - окликнув він... Мене?!  Щойно я це зрозуміла відразу ж отямилася і рушила на звуки його голосу, поки він продовжував: - Підійди сюди, будь ласка.

 Зараз йому буде кохана! Зараз йому буде ТАКА кохана, що мало не здасться. Ідіот! Він що вчора теж пив зі мною? І це він переодягув мене в свій одяг?! Тепер я маю все більше й більше мотивів для його вбивства. Я вже підходжу до нього і збираюся висказати все, що накипіло, але не встигаю ще й рота розтулити, як він притягує мене до себе й цілує! 

 Цілує! 

 Цілує, хай йому грець!

 Я краєм ока помічаю як якась дівчина, з якою до цього він розмовляв, зі сльозами на очах йде геть. І щойно вона це робить, я відштовхую його і вліпляю такого ляпаса, що він захмарює попередній.

- Божевільний, що ти робиш? - що є сили кричу я, а він тим часом потираючи місце, яке я вдарила, зачиняє двері.

- Чого ти так кричиш? - запитує втомлено він і йде на кухню

- Ти взагалі того? Як смієш мене ігнорувати після того, що зараз зробив? - я несуся вслід за ним, але перечепляюся через щось на підлозі і ледве не падаю. На щастя в цього довбня хоч швидка реакція і він встигає мене підхопити. - Відповідай!

- Та що ж тобі відповідати? Ти дістала! Ну поцілував я тебе, і що? - він йде до кавоварки, певно з метою зробити собі каву, а я від такої його заяви впадаю в шок і зупиняюся біля канапи.

- Що? Ти хочеш дізнатися що? - з новою силою кричу я, вже взагалі забувши що в мене взагалі-то боліла голова, а хлопець в свою чергу від гучності мого голосу морщиться.

- Та помовч нарешті, а?

- Я тобі помовчку, помовчу. - мій гнів досягає неймовірно високого піку і я, не контролюючи себе, просто хапаю все що потрапляє під руки і кидаю в цього недоумка. - Ось що! - в хід летить якась ваза. - Ось! - і вслід за вазою летить настільна лампа. 

  Максу вдається ухилятися від цього всього, але ваза ледве не потрапила йому прям в голову. Вслід за ще кількома речами в нього летять кілька пляшок алкоголю, який я взяла з холодильнику, але коли в моїх руках з'являється ще одна бутилка здається якогось коньяку, цей ідіот зупиняє мене.

- А ось це не смій кидати. - говорить він і з не приховуваним хвилюванням поглядає на пляшку в моїх руках. Я також переводжу на неї погляд.

- Гаразд. - я повільно опускаю її і бачу на обличчі цього ненормального полегшення, але воно швидко змінюється в шок, коли я розбиваю пляшку об стіл і наближаюся до нього з гострим уламком горловини. - Ти ще смієш мені щось говорити? Ану йди сюди, я почну тебе пові-і-ільно розчленовувати. - я повільно наближаюся до нього, а він в свою чергу - відходить так же повільно. 

- Не будь божевільною. Це ж був просто поцілунок. - він піднімає руки в знак того, що здається, але я не відступаю.

- Просто поцілунок? - мило запитую я - Ну якщо то був просто поцілунок, то це буде просто вбивство! - на останьому слові я зриваюся на крик і починаю бігти на цього дебіла. Він добігає до канапи і падає на неї.

- Будь ласка, ну заспокойся. Я тобі все поясню.

- Ну звісно поясниш. Сиди і відповідай. - не випускаючи з руки уламок пляшки, я займаю місце в кріслі збоку від канапи. - Увага, перше запитання. Як я тут опинилася?

- Ти що не пам'ятаєш? - недовірливо запитує він, але побачивши вираз мого обличчя, відразу ж стає слухняним. - Гаразд-гаразд. Ти вчора напилася і вирубилася. Я вирішив віднести тебе в свою квартиру бо ти сказала що в особняк тобі не можна, а ключів від своєї квартири ти не маєш. Потім посеред ночі ти прокинулася, зійшла з розуму і тоді сказала що телефону в тебе немає, а номер подруги ти не пам'ятаєш.

- Що ти маєш під "зійшла з розуму"? - продовжую я свій допит.

- Ну-у-у... В дві години ночі ти прокинулася, розбудила мене бо, як ти потім сказала тобі було нудно, втопила мій телефон, тобі стало погано і я відправив тебе далі спати.

- Що за телефон?

- Оф-ф-ф. Мій телефон. - він показує в бік акваріуму. - Я відмовився видаляти фото... ну те фото, з твоїм макія...

- Я зрозуміла-зрозуміла, давай далі.

- Так от. Я відмовився його видаляти, то ти й втопила його. А ще, - він зриває з голову бандану, яка була пов'язана аж на лобі і мене розбирає сміх від того що за напис в нього на лобі.

- Що смішного? - запитує він з незадоволеним обличчям. Хоча чому воно має бути задоволеним?

- Гаразд. - ледве вгамовую я сміх. - Йдемо далі. Чому я в твоєму одязі?

- А ось про це я не знаю. Я тільки коли поцілував тебе, помітив це. - згадка про поцілунок знову виводить мене з рівноваги, яку я почала знаходити, і Макс схоже зрозумів це, оскільки поморщився.

- Та-а-акс. Ось ми й підібралися до найцікавішого. Якого чорта ти мене поцілував? - знову підвищую я голос.

- Ти бачила ту дівчину? - запитує він і я киваю. - Так от. Ця дівчина - Аліна. Я переспав з нею одного разу, а тепер вона вбила собі в голову що в нас стосунки й іншу нісенітницю. Я вкотре їй пояснював що між мною і нею нічого не може бути, але вона не розуміє цього, тому я сказав що маю дівчину. Вона захотіла доказів, а тут з'явилася ти і я подумав що якщо поцілую тебе, Аліна все зрозуміє і нарешті відстане від мене.

- Ти взагалі того? Як посмів використати мене? А якщо вона почне розпускати плітки про нас з тобою? Тоді, клянуся, я змішаю тебе з брудом. - погрожую я йому уламком, який досі тримаю в руці.