Розділ 4

 - Що ТИ тут робиш? - шоковано запитала Аріна, завмерши в положені, в якому сідала на стілець. - Я ж ніби мала тут зустрітися з твоїм дружком?

- Ти не рада мене бачити? - я вдавано образився. - Чи ти аж настільки сильно горіла бажанням зустрітися з Сашою? Тоді, мушу тебе засмутити: мій друг не зміг прийти, тому прийшов я.

- Знаєш, я бачу що прийшов ти. - сказала вона, сівши на стілець і в цей момент її обличчя освітив промінець синього світла.

- Що в тебе з обличчям? - не зрозумів я і поліз в кишеню за телефоном щоб присвітити і краще роздивитися.

- Нічого тако... Що ти робиш, ненормальний? - вигукнула вона, намагаючись затулити світло мого телефоного ліхтарика, яке засліпляло їй очі, а я почав сміятися, не взмозі зупинитися. 

- Боже, що це? - крізь сміх запитав я. - Це однозначно треба зазняти.

 Я підійшов до неї ближче, поклав руку на плече, яку вона хоч і старалася не змогла скинути, скерував тією рукою її голову так, щоб було добре видно в камері, і сфотографував.

- Видали це, божевільний! - закричала білявка. - Це було не для тебе і тим паче, не для фото.

- А для кого? - знову засміявся я - Для Сані? Ти що, хотіла щоб в нього стався інфаркт від побаченого і тоді тобі б не довелося більше з ним ніде ходити?

- А я й так не піду нікуди більше.

- Помиляєшся, ще й як підеш. Побіжиш як миленька. А це фото, - я ще раз глянув на екран телефону, на якому досі світилося щойно зроблене фото. - Варте того, щоб красуватися на просторах інтернету.

- Не смій. - пригрозила Аріна.

- А то що? - запитав я, ховаючи телефон в задню кишеню джинс.

- Тобі буде дуже погано.

- Не думаю.

- Козел. - прошипіла дівчина, але я всеодно її почув.

- Що ти сказала?

- Кажу: хочу віскі. Бармен! - покликала вона і замовила три склянки віскі.

- А тобі не забагато?

- Мені нормально. - огризнулася Аріна, залпом випиваючи вміст першої склянки.

- Хей-хей, полегше. - з недовірою і шоком подивився я на неї. Ось це так дівчина.

- Ще! - не послухала вона і вихопивши бутилку віскі, з якої бармен наливав їй алкоголь, почала пити з горла.

- Вибачте. - сказав я бармену, кинув на стіл доволі велику купюру, схопив дівчину за зап'ястя і потягнув до виходу. Зупинилися ми лише коли вийшли на подвір'я і вона знову пригубила напівпорожню бутилку, з якої попивала всю дорогу. 

- Я сказав: досить! - я вихопив з її рук пляшку і кинув в сміттєвий бак поблизу.

- Ну що ти робиш? - протягнула вона, повністю здається сп'янівши. - Я хочу взагалі-то розслабитися, а мені тут доводиться терпіти твої вибрики.

- Це ти терпиш мої вибрики? - недовірливо запитав я і мої брови поповзли вгору. - Це ти якась невгамовна.

- В мене болять ніжки. - раптом захникала дівчина і присіла навшпиньки. Я перевів погляд на її вбрання, яке було не менш потворним ніж макіяж, і на босоніжки що були на, здається, п'ятнадцяти сантиметровій шпильці. Не дивно що в неї болять ноги.

- Нащо ти нап'ялила їх на себе? - я підійшов до неї, взяв на руки і переніс на лавку поблизу.

- Для краси. - ледве чутно відповіла вона. - Я хочу додому.

- Я відвезу тебе в особняк. - сказав я, знімаючи ці її босоніжки для катування, але Аріна заперечно замотала головою.

- Мені не можна туди.

- Тоді давай в квартиру відвезу.

- Я ключі забула, а інші - в Єви. - пробормотала вона з закритими очима.

- Тоді дзвони своїй Єві. - вже якось роздратовано сказав я, але вона ніяк не відреагувала бо заснула. Заснула! Ну що ж одні проблеми від цієї дівки? І нащо тільки я її вирішив покликати на зустріч? Звісно ж ніякої зустрічі з Сашою я не збирався влаштовувати. Я збирався просто поспілкуватися з цією пришелепкуватою, але схоже не судилося мені цього зробити.  Я піднявся і почав оглядувати дівчину в пошуках телефону, але його ніде не було.

- Чорт. - я взяв Аріну на руки, тримаючи в одній руці її туфлі, але потім зрозумів що це не зручно і викинув їх в смітєвий бак, в який нещодавно викинув бутилку віскі. Вона сильніше притиснулася до мене, міцніше вхопившись за шию, і так ми вирушили на парковку до моєї машини. Я посадив її на заднє сидіння і почав возитися з її руками, якими вони тримала мене за шию, та ще й переплела пальці в замок.

- Та ну відпусти ти мене нарешті. - я нарешті розчепив її пальці, але щось хруснуло і я побачив що на її середньому пальці лівої руки немає шматка нігтя. Чорт, гадаю за це вона мене по голівці не погладить.

 Обійшовши машину, я сів на місце водія і рушив з місця. Моя квартира була неподалік звідси, тому ми дібралися до неї менш ніж за десять хвилин. Знову взявши свою блондиночку на руки, я почав підійматися сходами на сьомий поверх. Звісно ліфт був в моєму будинку, але чому я не можу ним користуватися - то окрема і стара історія. Дібралися ми до квартири хвилин за десять і я нарешті почав відкривати двері квартири, але тут почала прокидатися Аріна.

- Де я? - вона почала щупати моє обличчя, повністю закривши своїми долонями мені очі.

- Аріна. Дай. Мені. Нарешті. Відкрити. Ці. Чортові. Двері. - зберігаючи останні залишки стриманості, говорю я.

- А-а-а, це ти. Ненормальний. - говорить вона, а я відпускаю руку, яка тримала її ноги і вона вскрикує коли її босі ноги торкаються холодної підлоги.

- Щоб ти знала: цей ненормальний тащив тебе в свою квартиру. - говорю я, поки дівчина намагається повиснути на мені і підгинає ноги. Я відкриваю нарешті вхідні двері і боком проходжу всердину - через те, як на мені повисла ця відьма - і ставлю її на м'який білий килим в коридорі.

- Проходь у вітальню і чекай мене там. Я зараз швидко прийму душ і повернуся. - говорю я їй і заходжу у ванну.

 Через десять хвилин я заходжу у вітальню, але Аріни там не бачу. У ванній її бути не може, на кухні теж немає. Я намагаюся відкрити двері своєї спальні, але виявляю що вони зачинені з середини.