Розділ 3

 Я із задоволенням спостерігала як Макс розуміє що з'їв шматок лимоної запіканки, а після - ще й запив лимоним чаєм. Він зі злістю дивиться на мене, а я з посмішкою від душі, спокійно попиваю чайок.

- Твою ж... - не договорює хлопець і починає розслабляти краватку. - Стерва. А якби я помер?

- В тебе що, від алергії амнезія? Я ж запитала перед тим як це зробити. 

- А якби я збрехав? - говорить він і його слова трішки починають мене хвилювати. А й справді, що, якщо він просто не хотів визнавати що його можуть вбити якісь лимони? Проте, свого внутрішнього хвилювання я стараюся не показувати.

- А ти збрехав?

- На твоє превелике щастя - ні. - роздратовано говорить він. - Принеси мені води.

 Мої брови взлітають вверх.

- Я тобі що, рабиня? 

- Ну ти ж господиня дому як-ні-як. 

- Щоб ти знав, - я ставлю чашку з недопитим чаєм на стіл, доволі гучно грюкнувши нею. - Я тут не живу уже майже чотири роки. 

- А я тут взагалі не живу. - не залишається в боргу він.

- Я принесу. Я тобі та-а-ак принесу. - говорю я і з цими словами встаю з-за столу, швидко обходжу його і стаю прямо перед Максом, який тепер дивиться на мене з не прихованою цікавістю. Хапаю чашку і, чуючи кроки що наближаються, залпом випиваю залишки чаю, який відразу ж обпалює мені язик. Взагалі-то я мала намір вилити його на цього нахаба, але через маму, яка саме зайшла на кухню, не змогла цього зробити. 

- Я бачу ви тут спілкуєтеся. - радісно сказала мама, оглядаючи те, як я досі біля нього стою. Я прочистила горло і пішла до великої стільниці біля стіни щоб налити собі води.

- Ну ви спілкуйтеся, спілкуйтеся. Я зайшла лише на хвилиночку, взяти каталог. - мама швидко підійшла до тієї стільниці, де я стояла я, і взявши з шухляди якийсь журнал, попрямувала назад. - Ой, - раптом зупинилася вона і погляд її спрямувався на стіл. - А це що, лимона запіканка?

 Чорт, зараз будуть проблеми.

- Аріно, Максиму ж не можна лимонів. - докоряюче подивилася вона на мене і я вже було відкрила рот щоб сказати якусь брехню, як закрила його назад, тому що заговорив цей ненормальний.

- Ви не хвилюйтеся, я просто вирішив подивитися на страву, яка подобається Аріні, тому що вона дуже багато мені розповідала про неї коли ми говорили про їжу, яку любимо їсти.

- Ой, - аж занадто мило посміхнулася мама - Ви знаєте, Аріна в дитинстві лише те й робила, що перебивала собі апетит цією запіканкою і не хотіла нізким ділитися. Але пам'ятаю в старших класах поділилася...

- Мамо, ти збиралася кудись віднести каталог. - перервала її я.

- Ой, точно. Я вам якось іншим разом розповім. Гарно провести час. - мама нарешті вийшла з їдальні, а я зайняла своє місце за столом.

- І з ким ти нею поділилася? - підпер підборіддя рукою Макс.

- З ким треба - з тим і поділилася. - відрізала я і допила вже охоловший чай. - Краще скажи: чому ти нічого не сказав моїй мамі?

 Він потиснув плечами, як це недавно робила я.

- Я з усім сам розберуся.

- Як я розумію ти не скажеш як саме. І, до речі, це мої слова.

- Ти їх що приватизувала?

- Якщо треба - приватизую. Коли ти нарешті підеш додому?

- А що, не хочеш щоб я йшов? Ой як мило. - замилувався він.

- Як раз таки навпаки. Чекаю - не дочекаюся коли ти нарешті покинеш мій дім. Я хочу відпочити.

- То чому не йдеш?

- Гостей не можна залишати самих, але такого гостя, як тебе - я б з радістю спустила з драбини. - натягнуто усміхаюся я.

- Ну-ну-ну, - погрожує він мені пальцем як малій дитині - Так не можна робити. Це погано.

 Я вже не витримую і кидаю в нього зіжмакану серветку, яку він зі сміхом ловить.

- А це що таке? Вона випадково не змочена лимонним соком?

- Ой дякую що сказав, - роздратовано говорю я. - Наступного разу саме так і зроблю. А тепер - мушу відкланятися. - я встаю з-за столу і рушаю до виходу з їдальні.

- Гей! Ти куди? - долинає мені в спину.

- Подалі від тебе. - не повертаючись говорю я.

- А мені що робити?

- Що хочеш.

 Я швидко піднімаюся сходами, заходжу в свою кімнату і йду відразу в душ. 

 Чому цей пришелепкуватий з'явився саме в моєму житті? Я спілкувалася з ним лише кілька годин, а він вже мене дістав і втомив.

 В душі я проводжу хвилин десять і з кожною хвилиною мене все сильніше огортає сон. Вирішивши сьогодні переночувати в своїй старій кімнаті, а не їхати в квартиру, як я планувала спочатку, я виходжу з душу і перелякано вскрикую.

 На моєму ліжку сидить Макс. Він посміхається і п'ялиться на мене. Я хапаю найближчі кілька подушок з диванчику і кидаю їх в нього одна за одною, але, нажаль, жодна з них не цілить в нього.

- Ненормальний! А що, якби я була б без одягу? - кричу на нього я - дякувати в нашому будинку дуже гарна шумоізоляція.

- Тоді я б оцінив твою фігурку, але, - він окидає мене оцінюючим поглядом і брудно усміхається. - Якщо дивитися так - то вона теж нічого така.

- А твоє личико зараз буде далеко від прекрасного якщо ти не поясниш що тут робиш! - я залишаюся стояти в дверях душу, схрестивши руки на грудях.

- Ти ж мені сказала робити що хочу, - потискає він плечима. - Але якщо серйозно - ти зацікавила мого друга, тому завтра я влаштую вам зустріч.

- Нікуди я не піду. - відмовляюся я. Ще не вистачало йти кудись з його сумнівним дружком.

- Підеш. Інакше я розкажу про лимони.

- Не забувай що я можу розповісти що випадково дізналася про те, хто в мене врізався. - не залишаюся в боргу я.

- Я скажу що ти була п'яна і сіла так за кермо. - говорить він і я задихаюся від того обурення, яке зараз відчуваю.

- Мерзотник! Я тебе з брудом змішаю, ти почекай! - шиплю я і, не втримуючись, кидаю в нього невелику дерев'яну фігурку, якою - о дякую тобі, Боже! - потрапляю йому під око.

- Блять! Та ти вже дістала! Цілий день калічиш мене тільки. Пацарапала, вкусила, вдарила, отруїла, а тепер знову покалічила. - зривається на крик він, закриваючи рукою те місце, в яке поцілила фігурка.