Коридор.

Оля - зустріч у коридорах.

Оля - це молода жінка, що вирізняється своєю природною красою та привабливістю. Її струнка фігура.доповнюється каштановим волоссям, яке м'яко обрамляє обличчя, 

підкреслюючи ніжність рис. Кожен, хто зустрічає її на своєму шляху, не може не звернути увагу на її доброзичливість та відкритість.

Зустрічі в коридорах.

Кожного разу, коли я зустрічаю Олю в коридорах, вона завжди вітається з усмішкою, яка здатна розтопити лід навіть у найхолоднішому серці.Її привітність та щирість завжди додають настрій та роблять день яскравішим.

Враження від Олі.

Ввічливість. Її манери вразили мене з першої зустрічі.

Відкритість. Вона завжди відкрита до нових знайомств.

Природна краса. Її каштанове волосся та струнка статура - це лише частина її чарівності.

Коридор тягнувся, здавалося, нескінченно, освітлений м'яким світлом з вікон. Мої кроки відлунювали тихо, але її кроки були легшими, майже невагомими. Вона йшла попереду, і я, як завжди, відчував цю невелику різницю у зрості - майже на пів голови нижча.

Це була Оля. 

Її ім'я було як легкий шепіт, що завжди з'являвся у моїх думках.

Казали, що вона заміжня, що має дітей.

Це було відомо всім, але для мене це завжди здавалося далекою, майже нереальною інформацією.

Вона була гарнюсінька.

Це слово навіть не повністю передавало її красу.

Це було щось більше - у її погляді, у тому, як вона трималася, у легкій посмішці, що іноді з'являлася на її обличчі, коли вона когось вітала.

Сьогодні вона йшла поруч зі мною.

Наші плечі майже торкалися, і повітря навколо неї здавалося теплішим, наповненим якимось особливим ароматом.

Моє серце починало битися трохи швидше, як завжди, коли вона була поруч.

Вона повернула голову, її очі зустрілися з моїми.

"Доброго дня, Ігоре", - пролунало її привітання, і я відчув, як ця інтонація проникає глибоко всередину. 

Вона була такою м'якою, такою теплою.

Мені здавалося, що в її голосі була якась особлива нотка, якась влюбчива інтонація, спрямована саме до мене, чоловіка.

Чи це була лише моя уява,  моє бажання, що малювало такі картини?

Ми обмінялися кількома словами про робочі справи, про погоду. Зввичайні фрази, але кожне її слово здавалося наповненим прихованим змістом, що призначався тільки для мене.

Я намагався зловити її погляд, знайти підтвердження своїм відчуттям. Але її очі були ясними, відкритими, без жодного натяку на те, що я так відчайдушно шукав.

Вона посміхнулася ще раз, кивнула і звернула в свій кабінет. Коридор став знову довгим і порожнім. Її аромат ще витав у повітрі, але її присутність зникла.

Я стояв там ще кілька секунд, дихаючи цим повітрям, намагаючись зберегти це відчуття.

Можливо, це була лише моя мрія, моя фантазія. Але на мить у тому коридорі, я відчув щось особливе.

Оля - це не просто красива дівчина, в особистість, яка залишає слід у серцях тих, з ким вона спілкується. Її доброта та щирість роблять світ навколо неї теплішим та яскравішим.

Яка Оля насправді? Чи має вона якісь захоплення або інтереси? Як часто Оля зустрічає людей в коридорах? Які враження справляє Оля на інших? Чи є у неї улюблені місця і де вона любить проводити свій час? І як їй це вдається бути такою чарівною і привабливою?

Ці запитання залишались у мені, ніби тихе ехо тих самих коридорів, якими ми проходили. Може, саме там, серед звуків кроків і ледь помітного шелесту повітря, вона залишала частинку себе - невидиму, але відчутну. 

Кажуть, що деякі люди випромінюють світло не через зовнішність, а через внутрішню гармонію. У Олі це світло було м'яким, як сонце крізь віконне скло в похмурий день. Вона не прагнула вражати - просто була собою, і цього вистачало.

Іноді мені здається, що коридори пам'ятають її кроки. Вони несуть у собі спогад про її усмішку, про ту невловиму тишу, що з'являлася після її слів. Можливо, саме тому я повертаюся сюди знову і знову - щоб почути це відлуння, щоб відчути присутність, яку не можна пояснити словами. 

Може, колись якщо іще раз побачу я наважусь запитати її про те, що вона бачить у цих стінах. Але поки що - просто слухаю.