Глава 3: Особа

Він продовжував йти по коридорах цього міста, хоча не знав, куди йому треба йти. Все було так тихо і спокійно, наче нічого не відбувалося. Але він відчував, що щось було не так. Як ніби щось чекало його, хоча він не міг побачити нічого.

Він зустрів людину, яка стояла на його шляху. Людина була невисокого зросту і мала звичайне обличчя. Але щось було у ній таке, що здавалося йому знайомим.

"Куди ви йдете?" запитав він.

Людина не відповіла. Вона просто дивилася на нього і нічого не казала.

"Чого ви хочете?" запитав він знову.

Людина все ще нічого не казала. Вона просто стояла і дивилася на нього.

Він почував себе дедалі більш незручним. Як ніби він був у пастці, з якої не міг вийти. Він не міг рухатися, не міг говорити, не міг нічого робити.

Він знову запитав: "Хто ви?"

Людина нарешті відповіла. Її голос був такий тихий і низький, що він майже не міг його почути.

"Я той, хто знає," сказала вона.

Він не міг зрозуміти, що це означало. Але він знав одне: він повинен продовжувати питати.

"Знаєте що?" запитав він.

Людина знову нічого не казала. Вона просто дивилася на нього і нічого не робила.

Він почував себе дедалі більш розгубленим. Як ніби він був у лабіринті, з якого не міг вийти. Він не міг знайти вихід, не міг знайти відповіді на свої питання.

Він знову закрив очі і побачив те саме місто, ті самі вулиці, ті самі обличчя. Але цього разу він побачив щось нове. Він побачив себе самого, який стояв у цій кімнаті і дивився на щось невидиме.

Він нічого не міг зрозуміти, але все таки продовжив свій рух.

З кожною секундою пробутою у сні, у нього утворювалися дивне дежавю, начебто все це вже було, начебто він вже десь чув ці слова і бачив це обличчя.

Він пішов далі по коридору, хоча не знав, куди йому треба йти. Людина стояла позаду нього і дивилася на нього. Він відчував її погляд на собі, але не міг повернутися.

Було моторошно!

Сон вже здавався кошмаром, але поки що не переступив межу.

Коридор був довгий і вузький, він чимось нагадував випробування, і він не міг побачити кінця. Він продовжував йти, хоча не знав, чому. Його ноги рухалися автоматично, наче він був маріонеткою на нитках.

Він дійшов до дверей, які він не бачив раніше. Двері були закриті, але він відчував, що за ними щось було. Він відкрив двері і побачив кімнату, яка була абсолютно порожня. Не було нічого, крім стіни, підлоги і стелі.

Він стояв у цій кімнаті і дивився навколо. Все було так пусто і безглуздо. Як ніби ця кімната була створена тільки для того, щоб він міг стояти у ній і нічого не робити.

Він знову закрив очі і побачив те саме місто, ті самі вулиці, ті самі обличчя. Але цього разу він побачив щось нове. Він побачив себе самого, який стояв у цій кімнаті і дивився на щось невидиме.

Він не міг зрозуміти, що це було. Але він знав одне: він повинен продовжувати йти далі. Хоча він не знав, куди йому треба йти.

Він знову відкрив очі і побачив людину, яка стояла перед ним. Людина була такою самою, як і раніше. Але цього разу вона казала щось інше.

"Ви повинні знайти вихід з цього лабіринту," сказала вона. "Ви повинні знайти те, що ви шукаєте."

Він не міг зрозуміти, що це означало. Але він знав одне: він повинен продовжувати йти далі. Хоча він не знав, куди йому треба йти.

Він пішов далі по кімнаті, хоча не знав, куди йому треба йти. Все було так тихо і спокійно, наче нічого не відбувалося. Але він відчував, що щось було не так. Як ніби щось чекало його, хоча він не міг побачити нічого.

Він дійшов до вікна і дивився на місто. Місто було таким самим, як і раніше. Але цього разу він побачив щось нове. Він побачив себе самого, який стояв на вулиці і дивився на щось невидиме.

Він стояв біля вікна і дивився на місто. Все було так тихо і спокійно, наче нічого не відбувалося. Але він відчував, що щось було не так. Як ніби щось чекало його, хоча він не міг побачити нічого.

Він побачив людину, яка стояла на вулиці. Людина була такою самою, як і раніше. Але цього разу вона казала щось інше.

"Ви повинні вийти на вулицю," сказала вона. "Ви повинні побачити те, що ви не бачили раніше."

Він не міг зрозуміти, чому вона казала це. Але він знав одне: він повинен продовжувати йти далі. Хоча він не знав, куди йому треба йти.

Він вийшов на вулицю і дивився навколо. Місто було таким самим, як і раніше. Але цього разу він побачив щось нове. Він побачив людей, які рухалися, наче маріонетки на нитках. Він побачив будинки, які стояли, наче скелети. Він побачив вулиці, які тягнулися, наче нескінченні коридори.

Він пішов далі по вулиці, хоча не знав, куди йому треба йти. Все було так тихо і спокійно, наче нічого не відбувалося. Але він відчував, що щось було не так. Як ніби щось чекало його, хоча він не міг побачити нічого.

Він дійшов до площі, яка була порожня. Не було нічого, крім кам'яної підлоги і високих стін. Але цього разу він побачив щось нове. Він побачив людину, яка стояла на краю площі. Людина була такою самою, як і раніше. Але цього разу вона казала щось інше.

"Ви повинні підійти до мене," сказала вона. "Ви повинні побачити те, що ви не бачили раніше."

Він пішов до неї, хоча не знав, чому. Його ноги рухалися автоматично, наче він був маріонеткою на нитках.

Він підійшов до неї і дивився на неї. Людина була такою самою, як і раніше. Але цього разу він побачив щось нове. Він побачив очі, які дивилися на нього. Він побачив обличчя, яке було такою самою, як і його власне.

Він не міг зрозуміти, що це було.