Коридор

Увага! Попередження про чутливий контент.

Дана книга містить емоційно насичені сцени та описи кризових життєвих ситуацій, які можуть викликати сильні емоції або тривогу. Рекомендую читати обережно та зважати на свій емоційний стан.

Ті, від кого насправді залежать описані ситуації, ким би ви не були, зупиніть це. Ми ще живі...

Розповідь створена на основі історій мільйонів сучасних сімей, тому будь-які збіги випадкові...

— Коридор! — вигукнув Макар, підхоплюючись із місця й буквально відкидаючи дорогий, нещодавно куплений ноутбук, за яким не одну годину намагався писати статтю для наукового видання.

Жахливо відвертали нескінченні повідомлення каналів-радарів. Не дивитися їх не можна, бо прилетіти може будь-якої миті, а він відчуває неймовірну відповідальність.

Поки біг у дитячу за донькою, встиг побачити у дверному отворі спальні сонну дружину з далеко не дамською сумочкою через плече. Вони всі намагалися зменшити об'єм і вагу цієї життєво важливої ноші. Але тільки досвідчені й самотні туристи могли собі дозволити обійтися невеликим рюкзаком. Цивільні з маленькою дитиною перебирали поклажу кілька разів, викладаючи не надто потрібні речі. Однак і предмети гігієни в кожного окремі, і документи на трьох членів сім'ї, і змінний одяг для малятка теж потрібен. Останнім часом Ксюшка стала упісюватися уві сні. Особливо коли гуде за вікном занадто голосно. Не можна ж, щоб вона залишалася в мокрому, коли надворі зима.

— Знову про всяк випадок? — потерла очі Ганна, забираючи з рук турботливого чоловіка їхнє дитя й віддаючи йому важку сумку.

Дорогою Макар таки встиг захопити і ноутбук. Без нього робота встане, а без роботи їм не вижити. Бо якщо раптом залишаться на вулиці, то багато добрих людей зустрінуть на своєму шляху. Але будуть і майже непідйомні ціни за оренду житла, яка ляже цілком і повністю на його плечі. Квартирний бізнес на тлі масових руйнувань житла стрімко пішов угору, як не сумно.

— Та ні, летить, начебто. Ти ж знаєш, я б інакше не став будити, — відповів тільки, коли опинилися в широкому коридорі.

Відпрацьованими, завченими рухами вклали крихітку в приготовану для неї подобу ліжечка, щоб не турбувати хоча б її сон.

— Знову злі ракети, матусю? — пробурмотіла дівчинка, укладаючи долоньки під голову.

— Вони повз, Ксеніє, сьогодні повз, — пообіцяла Ганна, нахиляючись до доньки для ніжного поцілунку та беручи її за крихітну ручку.

— А я думала, у них бензин скінчився, і більше не прилетять, — розчаровано повідомила дівчинка, занурюючись у липкий, тривожний сон.

Ганна зімкнула повіки, силкуючись стримати сльози. Макар до болю стиснув щелепи, відчуваючи власне безсилля перед обличчям того, що відбувається. Обійняв дружину, притягуючи до себе. Посадив на стілець поруч. Вони завжди залишали два стільці в коридорі перед тим, як піти спати. Тепер завжди. Ксюшці сказали, що так зручніше одягатися і роздягатися, коли приходиш додому. Дівчинка хитро примружилася і похитала головою, але сперечатися не стала.

— Щоразу кажу їй, що повз, а самій соромно, — пробурмотіла неголосно.

— Чому соромно? — пониклим голосом поцікавився.

Не перестаючи обіймати дружину, дивився на своє дитя й водночас думав про те, що статтю треба здати вчасно, бо приватний садочок за «дякую» не візьме, а дитині потрібен розвиток і однолітки. Запізнення виправдати форс-мажором не вийде. Такий самий у всій країні, а працювати треба. Бажано в ритмі мирного часу.

— І її обманюю. Бо ж не знаю, куди насправді. І перед тими, до кого сьогодні летить, соромно. Ніби радію, що до них. Але ж просто...

Ганна судомно схлипнула, неусвідомлено стиснувши теплу чоловічу долоню.

Макар кілька разів кліпнув очима, відганяючи нав'язливі думки сірих буднів, повністю зосередившись на коханій. Дбайливо змахнув сльозинку з рідної щоки, вдивився в добре знайомі яскраво-зелені очі.

— Ань, ти ж розумієш, що ні в чому не винна? — запитав майже пошепки. — Це просто синдром того, хто вижив, і ти це знаєш. Вірно?

Жінка слухняно кивнула, вкладаючись обличчям у широку надійну чоловікову долоню й втомлено прикриваючи очі.

— Я знаю, любий. Але від цього... Господи, коли це закінчиться, Макаре?

— Я не знаю, — процідив крізь зуби. — Я, чортів військовий історик, не знаю, Ганнусю. Тому, що перестаю розуміти, що відбувається. А в те, що розумію, не хочу вірити.

— Подивися, що пишуть. Може, спати підемо? — запитала з надією через кілька болісно довгих хвилин.

Макар з розумінням посміхнувся. Навряд чи за цей час щось кардинально змінилося. Хоча за пару хвилин пролітає повз них у сусіднє місто досить часто. Тому так важливо встигнути прийти в коридор менше, ніж за хвилину. На мапі вперто висіли виділені червоним області з підвищеною небезпекою.

Ганна зробила глибокий вдих, побачивши поверх його руки екран ґаджета, ніби змиряючись. Знову пів ночі не спати, а вранці зображати для всіх і себе самої бадьору панду. Бо нового нічого ж не сталося. Чого розкисати. А світло дадуть вранці, і зможе прання поставити, і пироги спекти Ксюшчині улюблені. Бо духовка теж електрична. Знали б під час купівлі, брали б простішу газову. Але хто ж знав! Утім, хтось та й знав, але не вони.