Розділ 22

Ярослава

- Алло, Ясь, а ти зараз на роботі? - в телефоні пролунав трагічний голос моєї найкращої подруги, що змусив мене відірвати очі від монітора.

- Звісно. А де ж мені бути? - здивувалася я. Прислухалася. Щось в її настрої мені не подобалося. І нехай останнім часом мені чомусь було некомфортно перебувати в її присутності, вона все ж не чужа для мене людина.

- Я до тебе через десять хвилин заїду, - вже відкрито схлипнула Аріна і поклала трубку.

- Добре, буду чекати, - я знову повернула увагу до презентації. Ось тільки зараз це було зробити складніше, ніж кілька хвилин тому.

Цікаво, що ж у неї сталося. Якби щось погане сталося в родині, Аріна б не змогла промовчати, а розповіла б мені відразу. А тут - їй потрібна моя фізична підтримка. Хм...

Я набрала внутрішній номер секретарки, попросивши перенести на пізніше одну не сильно серйозну зустріч. А також про всяк випадок запитала додатково щодо валер'янки. Хто його знає, що там за привід у Аріни такий.

- Будь ласка, проходьте, - пролунав за стіною голос Ксенії, чарівної феї, що відповідала за мій робочий розпорядок. - Ярославо Олегівно, до Вас відвідувачка.

- Дякую, Ксеніє, - я кивнула дівчині, а потім повернулася до своєї подруги. - Аріш, ти чогось хочеш? Чаю або кави?

- Ні, - ховаючи очі за товстими скельцями чорних окулярів, промовила Аріна.

Я поглядом відпустила свою секретарку, дівчина одразу ж закрила за собою двері. Зараз я могла бути впевнена, що до того часу, поки я не закінчу свою спонтанну зустріч, дівчина до мене не пустить нікого. Навіть генерального. Саме за це я її і ціную.

- Розповідай, - я жестом вказала Аріні на крісло. Але подруга мене здивувала. Вона зірвала з лиця окуляри, які показали її заплакані красиві очі без краплі косметики, і ривком опинилася біля мене. Рвучко обійняла і знову розридалася.

Я гладила її по голові, розуміючи, що зараз подрузі не потрібні мої нотації на тему «а я ж казала». У тому, що гроза в її душі відбувається через одного нашого спільного знайомого, я не сумнівалася. Розпитувати її зараз теж не мало сенсу. Спочатку Аріні потрібно виплакатися. Розмови почекають.

Як би мені не було складно з нею спілкуватися (камінь, що знаходився в моєму серці, все ніяк не хотів звідти падати), я все ж жаліла її і розуміла, що вона прийшла до мене за підтримкою. І цю підтримку я їй надам. Хоча дуже давно, коли мені потрібна була душевна допомога, надати її мені було нікому.

Мало не силою посадивши подругу в крісло, я дістала з шафи заспокійливе. Накапала їй трохи.

Дала їй пару хвилин, щоб заспокоїтися.

- Розповідай, - я зрозуміла, що вже можна. Аріна знову залилася сльозами. - Сонечко, у тебе щось сталося з кимось із рідних? - запитала я, прекрасно розуміючи, що це не так. Вона похитала головою. - Тоді що? Машина поламалася?

Вона посміхнулася крізь солоні струмки.

- Ясь, він мене схоже кинув, - вона зробила подих.

- Хто? - я прикинулася дурепою.

- Алекс, - ще вдих. - Я йому телефоную, а він не відповідає. Вірніше, у нього постійно зайнято. А сьогодні він з'явився в офісі з помадою на сорочці. Я помітила її, коли він перевдягався в своїй кімнаті.

- Тобто? - я підняла одну брову. Слабо уявляла собі, що у них вже настільки довірливі стосунки, що Алекс змінює одяг на роботі, а Аріша сидить в кріслі, закинувши ноги на стіл.

- Ну, - вона зніяковіла і опустила очі в гладку поверхню підлоги, - я увірвалася до нього в кабінет, - вона підняла на мене мокрі очі. - Ну, а чого він?! Алекс немов ховається від мене. Не набрав, не привітався, не зазирнув до мене в кабінет, як він це робив останнім часом. Секретарку свою підговорив, щоб вона мене до нього не пускала, - вона знову опустила очі і почервоніла. - Це я вже через свою секретарку з'ясувала. Так ось. Я до нього в обід забігла, він тільки-но з'явився. Думала, він буде радий мене бачити. А він мені так грубо відповів. І коли я йому невдоволено вказала на помаду, сказав, не виносити йому мозок. А потім просто пішов на зустріч. Навіть не поцілувавши мене, - знову ріки сліз вирвалися з блакитних озер.

Аріна продовжувала і продовжувала скаржитися на свою важку долю.

Менше за все мені хотілося б зараз хоч слово чути про Алекса. У моїй голові і так було більш ніж достатньо непрошених думок про цього чоловіка, а тут ще й подруга підкидала дрів у вогонь.

У мене задзвонив внутрішній телефон. Я взяла трубку. Секретарка з'єднувала з генеральним.

- Арішо, почекай секунду, будь ласка, - прошепотіла я подрузі, а потім підвищила голос. - Так, Андрію Миколайовичу, - хвилину слухала його монотонну промову, - так, у мене все вже давно готове. Презентацію? Ксенія Вам її повинна була відправити. Не отримали? Добре, зараз попрошу її продублювати. Так, звичайно, буду готова. До зв'язку.

Я повернулась до подруги і попросила ще трохи почекати. Поки сказала Ксенії відправити презентацію ще раз, зрозуміла, що Аріна якось притихла. А потім побачила те, що вивело мене з рівноваги.

Моя найкраща подруга, взявши з мого столу мій мобільний телефон, щось в ньому набирала. Секретів від Аріни у мене не було - вона знала мій пароль. Піднесла яблучко до вуха, а потім стрепенулася. Повісили слухавки ми одночасно. Аріна одразу ж знову вибухнула ураганом сліз.

- Уявляєш... - схлип, - він мене... - схлип, - схоже... - схлип, - в чорний список... - пауза, - заніііс, - нестримні ридання.

- Арішо, їдь додому, - я спробувала сказати спокійно, хоча не знаю, що мене більше розлютило - її вчинок, пов'язаний з дзвінком зрозуміло кому з мого телефону, або всі ці розмови про цього чоловіка. - У мене зараз зустріч важлива буде. Мені ще трохи підготуватися треба.

- Добре, - вона покірно кивнула, - заїдь, будь ласка, після роботи до мене, - попросила поглядом.

- Заїду, - погодилася я, більше всього на світі мріючи нікуди не заїжджати.