Розділ 16

Алекс

«Так, що ж це за мана така?!» - подумав я, коли краєм ока в магазині запримітив Ярославу.

Останнім часом я старанно гнав від себе всілякі непотрібні думки. По максимуму завантажив себе спілкуванням з протилежною статтю. І ось. Картковий будиночок моїх ілюзій знову на межі руйнування.

Вийшов на вулицю, просто чекав. Коли-небудь їй набридне ховатися в магазині, і вона наважиться вийти з будівлі. Цікаво, що вона робить тут вночі?

За спиною почувся рух. Помилки бути не могло. Крім нас двох відвідувачів в цей час не було.

- Привіт, - я очікував її відповіді. Навіть занадто зацікавлено, більше, ніж було потрібно.

Швидке «привіт» змінилося легким цокотом маленьких ніжок. Цікаво, у неї високі або середні підбори?

Дівчина вислизала.

- Ясю, зачекай, - попросив я. Мені вкрай потрібно було з'ясувати зараз одну річ. Але вона і не думала зупинятися. - Будь ласка, зупинись, - я все ж встиг зловити її тендітну ручку.

- Що ти хочеш? - здається, я починав їй набридати. Але я не збирався відступати, поки не проясню всю ситуацію. Для себе, звичайно.

- Ти виходиш заміж? - я зазирнув в її глибокі очі і ледь не загубився в цьому світі.

Коли Денис Мамонтов в день знайомства казав про свою майже дружину Ярославу, я й гадки не мав про яку Ярославу йдеться.

- Що? - стрепенулася Яся та висмикнула свою руку. Зовні навіть начебто стиснулася вся. Губи зібрані в тонку нитку. - Тебе це не стосується, - відрізала дівчина і різко розвернулася. Цокіт підборів відновився.

А я залишився на місці. Мене це дійсно не стосувалося.

Ярослава дійшла до сусіднього будинку, збираючись пірнути в уже відкриті двері. Потім обернулася й тихо промовила свій вирок. Тихо, але достатньо для того я почув.

- Так, виходжу. І я дуже рада цій події. Я його кохаю, - гучний грюкіт дверей, що одразу зачинилися за нею немов поставив крапку після її фрази.

Кохає? Вона?

А чому ні? Адже змогла ж колись...

Думати про це зовсім не хотілося. Я зайшов в під'їзд свого будинку, швидко викликаючи ліфт. Натиснув кнопку не свого поверху.

Дівчина Аня все ще чекала на мене. Я заніс руку над кнопкою дзвінка біля чужої квартири. Опустив і по сходах піднявся на свій поверх.

Високі. А підбори-то у неї високі були...

Я увійшов в свою знімну квартиру і підійшов до чорного вікна. Дістав телефон.

- Привіт, Аріно.

Всі вихідні дівчина провела у мене. Дуже корисно, враховуючи те, що не потрібно замовляти доставку їжі. Аріна цілком стерпно готувала. Це не мамина їжа, звичайно, але там пюре без грудочок приготувати і котлети їстівні зробити згодиться.

Періодично мені надзвонювала Джулс, але я не брав слухавку. Мене просили її зустріти і поселити. Справу зроблено. Няньчитися з нею я не наймався. Принаймні до вечора неділі. Поки не пролунав дзвінок від мами.

- Привіт, синку! Як справи? - до цієї хвилини були значно краще. Адже я вже розумів, про що зараз піде мова.

- Привіт, мамо. Все добре. Роботи багато, - я кинув погляд на п'яти Аріни, що легенько погойдувалися. Дівчина лежала на животі на ліжку, піднявши свої голі щиколотки нагору.

При ній я розмовляти не збирався. Накинув на себе футболку, штани, взяв необхідні речі і пішов на балкон.

Глибоко вдихнув, дивлячись на темніють небо і відчуваючи легку прохолоду вже дещо прохолодного осіннього вечора.

- Сашо, настільки багато, що не можна приділити пару годин Джулії? Будь ласка, виділи зі свого щільного графіку пару годин. Прямо зараз, - з притиском сказала мама. - Дівчина нудьгує.

- Мамо, я вже казав татові, що мені не потрібна допомога Джулс, - клянусь, при цьому скороченні імені дівчини мама точно скривилася. - Але, якщо вже ти так просиш, я знайду для неї час. Трохи, але знайду.

- Дякую, синку! - з вдячністю сказала мама. - Ти у мене молодець.

«Ага, точно, молодець...» - подумав я, випроваджуючи одну дівчину, щоб поїхати на зустріч з іншою.

- Привіт, Джулс, - я спробував зробити голос якомога привітніше. - Вибач, що не відповідав раніше. Весь час був на роботі, а телефон забув удома. Моя помічниця сказала, що все нормально. Вона зустріла тебе і поселила.

- Привіт, Алексе! Твоя помічниця, - вона виділила інтонацією останнє слово, - була не дуже люб'язною, - а ось за це потрібно буде дати Аріні наганяй. Не треба мені своїми почуттями відносини між нашими з Джулс батьками псувати. - Вона навіть не запропонувала мені екскурсію.

Я мало не пирхнув, уявляючи як одна проводить екскурсію по місту інший.

- Хочеш я проведу? - солодким голоском запитав я.

- Звичайно, - одразу ж розтанула Джулс. - А коли ти приїдеш?

Я швидко прикинув, що можливість заторів в неділю ввечері в центрі міста буде мінімальна.

- Чекай мене хвилин через сорок. Встигнеш зібратися?

- Цілком. Якщо приїдеш раніше, не чекай зумовленного часу, а піднімайся до мене. Ти ж знаєш мій номер? - отримавши ствердну відповідь, Джулс продовжила. - О, Алексе, ти такий класний. Після роботи ще носишься зі мною. Справжній лицар, - вона була повернута на Середньовіччі.

Не знаю, як там поводилися лицарі, але в її номер я підніматися не збирався.