Розділ 15

Ярослава

- Ясь, а ти тут що робиш? - втупилася на мене круглими очима моя найкраща подруга.

- Арішо, можу запитати те ж саме у тебе, - я м'яко посміхнулася, коли вона полізла обійматися. Потім я трохи відсторонилася. - Ти ж знаєш, як я веду себе на людях, - пояснила свою якусь холодність. Чи то їй, то чи самій собі. - Я зустрічаю тут Харді Ройса, директора найголовнішого американського телеканалу. А чим займаєшся тут ти? Футболістів проводжаєш? - не змогла втриматися від ще однієї посмішки.

- Ні, - ніяк не відреагувала Аріна на мій випад, оглядаючи зал аеропорту. - Я зустрічаю Джулію Хардс. Мене Алекс попросив, - сказала вона і відразу ж прикусила язичок. - До речі, ти знаєш, що ми з ним зустрічаємося? - подруга відразу ж перевела тему в інше русло.

- Ось як?! - сподіваюся, моєї раптової блідості не було видно під шаром тонального крему. Серце на секунду запнулося, а потім відновило свій ритм, правда, трохи швидше, ніж звичайно.

- Так, я ж тобі казала! - Аріна була на сьомому небі від щастя. Все обличчя її прямо світилося. Що ж, кожен повинен сам обпектися, перед тим як щось усвідомить.

Тим часом Аріна уважно дивилася на обличчя людей, що виходили з рейсу. Потім кинула погляд в телефон.

- Ось і вона, - подруга вище підняла табличку з ім'ям, привертаючи увагу темноволосої красуні.

- А де Алекс?  - замість привітання спитала  англійською дівчина, що тільки-но підійшла до нас. На Аріну Джулія навіть і не подивилася. За її акцентом можна було признати в ній чистокровну британку.

- Я за нього, - різко відповіла їй Аріша. І навіть я здригнулася від цих слів.

- А ти хто? - явно не бажаючи блищати тактом, Джулія Хардс нарешті звернула увагу на мою подругу. Ситуація почала її помітно дратувати.

- Арішо, м'якше, будь ласка, - прошепотіла я подрузі нашою мовою, буквально без руху губ. - Ти ж не знаєш, хто вона.

- Мене звуть Аріна, - подруга сказала вже набагато спокійніше. І тільки примружені куточки її красивих очей видавали неймовірне внутрішнє напруження. - Я - дуже близька для Алекса людина, - вона не наважилася поки демонструвати свої нові стосунки. - А ви?

- Я теж дуже близька для Алекса людина, - точно таким же тоном відповіла Джулія.

Я переводила очі з одної на іншу і ледь не розсміялася. Здається, я зрозуміла іронію красеня. Молодець. Навіщо йому розбиратися з дівчатами, якщо вони це зроблять за нього?!

Швидкий погляд на годинник показав, що мені вже пора йти звідси. Я з жалем попрощалася з обома. Так хотілося додивитися, чим же закінчиться весь цей цирк.

Але потрібно було думати про роботу. Тим більше, що десь далеко вже з'явилася ладна фігура Харді Ройса.

Поспілкувавшись з Харді в ресторані, куди ми вирушили відразу після нашого офісу, я нарешті змогла поїхати додому.

Відпочити вже, чесно кажучи, хотілося. День сьогодні був урожайним на справи.

Сіла в свою білу авто-красуню, що стояла на парковці елітного ресторану. Поглянула на себе в дзеркало, усміхнулася. Ось що значить, продуктивна тиждень. Стільки сьогодні питань встигли обговорити. Крім того, Харді виявився вельми приємним чоловіком, з щедрістю ділився своїм багатим досвідом. Про те, як він дивився на мене за вечерею, мені краще не згадувати. На щастя, на вечері з нами був генеральний, інакше з боку могло б здатися, що до закінчення трапези Харді мене точно з'їсть.

Я заїхала на підземну парковку і заглушила двигун. Взяла сумочку і зачинила двері. Увійшла в ліфт і майже натиснула потрібний мені поверх, як раптом згадала, що у мене закінчилася кава. Їхати кудись далеко в супермаркет не хотілося. Але вранці я без кави не прокинуся.

Нічого робити. У сусідньому будинку був маленький цілодобовий магазинчик. Я пірнула в його двері, завмерла і відразу ж сховалася за стелажем. Біля каси стояв Алекс. За своїм звичаєм, чоловік загравав з продавщицею.

Моє серце зробило кульбіт, а потім застукало з такою неймовірною силою, що, здавалося, ще секунда і воно вискочить з моїх грудей. Дихання дещо ускладнилося, я з жадібністю хапала повітря.

Нахилила голову, поправивши волосся так, щоб не бути впізнаною, і відправилася в той кут магазину, куди мені точно було не потрібно. Довго стояла біля сиру, намагаючись визначити, чи пішов уже Алекс звідси чи ні.

З полегшенням відзначила, що зараз на касі нікого вже не було. Швидко взяла пачку кави і, розплатившись, вискочила з магазину.

Та ледь не врізалася в спину чоловіка, що стояв на порозі.

- Привіт, - не обертаючись, сказав він.

Осіннє небо злегка підсвічувалося тьмяним світлом далеких ліхтарів. На їх фоні вимальовувалася підтягнута чоловіча постать. Я дивилася на цю картину і милувалася його широкими плечима, не маючи силу відвести своїх очей. Так, як я любила робити колись...

А потім, схаменувшись, обігнула Алекса, кинувши нервове «привіт». Швидким кроком попрямувала до свого дому. Серце знову стукало у вухах.

- Ясю, зачекай, - пролунало зовсім поруч зі мною. А, може, мені це тільки здалося? Здається, я перестала сприймати реальність адекватно. - Будь ласка, зупинись, - Алекс м'яко схопив мою руку. Мене немов ударило струмом, настільки яскравими були мої відчуття. Серце калатало неймовірно.

- Що ти хочеш? - прошепотіла я, повернувши голову до нього.

Моя рука залишилася в його руці.