Розділ 11

Ярослава

Я зробила крок на місці. Денис запитально подивився на мене. І саме в цю саму секунду я зважилася.

- Любий, - я ласкаво провела рукою по його легкій щетині, - я сподіваюся, ми поїдемо до мене, - моє тихе прохання почув тільки мій наречений. Решта ж інших людей, які зібралися за одним великим столом, жестами підкликали нас. Шум навколо стояв нестерпний. Музика голосно била по вухах, відчутним тремтінням віддаючись у м’язи.

- Оу, Ясю, що за питання?! - в очах його спалахнула пристрасть. Денис рвучко поцілував мене, притискаючи до себе.

У звичайній ситуації я б обурилася, що не потрібно виставляти наші почуття напоказ, а зараз навпаки я обвила хлопця руками. Дивляться? От і відмінно. Так і треба. Не відвертайтесь.

Ми за ручку підійшли до столу, а потім я без сорому сіла на коліна до мого нареченого. Очі Алекса, який сидів навпроти, спалахнули, і він одразу ж обійняв Аріну. Мою подругу повело. Ймовірно, вона вже встигла досить багато випити. Я знала цей блиск в її очах.

Жарти перемежовувалися з химерними розмовами. Футболістам сьогодні було дано зелене світло. Зате потім у них буде сухий закон на багато-багато місяців вперед. Хтось із них взагалі не пив, хтось не був обережним. Я ж потай поглядала та підглядала за своїм нареченим. Денис, наскільки я його знала, раніше був абсолютно байдужий до алкоголю. Сьогодні ж він пив. Не так, як його друзі, Антон і Олексій, але і не відсиджуючись десь осторонь.

Алекс не пив зовсім. Він тільки подавав напої моїй подрузі.

- Арішо, прогуляйся зі мною? - я нахилилася до неї через стіл і відразу ж зловила в своєму декольте погляд чоловіка, що сидів навпроти. Випросталася і вийшла з-за столу.

Подруга з веселими іскрами в очах піднялася з колін Алекса, який не забув ввічливо підтримати її рукою. Аріна заусміхалася йому в усі тридцять два.

Я смикнула її за руку і потягнула у бік коридору.

- Бачила, якого я собі хлопця відхопила? - з гордістю в голосі промовила подруга.

- Дивись, потім не плач, - тихо сказала я.

- Що ти кажеш? Я не чую, - Аріша намагалася перекричати гучну музику.

- Ходімо, кажу, - я потягла її в дамську кімнату. Там спробувала привести її до тями, стоячи біля відчиненого вікна або прикладаючи їй охолоджені під водою пальці до скронь. Такою я подругу ще не бачила.

Чортів Алекс! Здається, всі через нього сходять з розуму! Сидів би в своїй Британії або де він там був, а у нас було б все як раніше. Хто дав йому право ламати життя? Гаразд, тоді я була маленькою і дурною, але зараз...

- Арішо, сонечко, може вистачить тобі? Досить поки пити, - я спробувала втримати її за руку, коли вона рвонула з кімнати.

- Ясь, та що з тобою! - обурилася вона. - Ти сьогодні мені матусю нагадуєш!

- Добре. Збирай себе сама по частинах, - зло сказала я, розвернулася і відкрила двері. Навпроти, притулившись до стіни, в розслабленій позі, ховаючи руки в кишенях, стояв Алекс. - Цього тільки не вистачало, - я мало не вилаялася.

- Я не до тебе, - одразу ж розплився в усмішці чоловік і повернувся до Аріни, - Кицька, я вже їду. Ти зі мною?

Відповіді подруги я слухати не стала.