Розділ 8

Ярослава

Музику в «Сорбеті» було чутно далеко за межами клубу. Під'їжджаючи до закладу, я набрала подругу. Коли я виходила з таксі, Аріна вже чекала на мене біля входу. Дівчина, очікувано, була в короткій яскраво-рожевій сукні, обтягуючій її гарну фігуру. Від неї не можна було очей відвести.

- Ходімо вип'ємо чогось, - потягнула вона мене відразу до барної стійки. - По одному напою, а потім відведу знайомитися з моїм новим керівництвом. Супер-гарячим, - додала вона пошепки.

Я подумала про те, що від однієї порції якогось напою гірше не стане, тим більше, що ми знаходимося на абсолютно неформальному заході.

Ось тільки зараз я мала зустрітися тут зі своїм нареченим, який слізно просив мене приділити йому всього лише пару хвилин, необхідних для того, щоб все пояснити.

Я, звичайно, погодилася. Я давно для себе вирішила, що дам йому шанс. Ось тільки він не повинен був знати, що я так просто вибачила його. А для цього Денис повинен реально відчути себе винуватим. Щоб надалі ніколи себе так не поводив.

Я не дозволю йому витерти об мене ноги. Ні йому, ні комусь іншому. Більше ніколи.

Надто вже незалежною та волелюбною я стала.

До розмови з нареченим потрібно підготуватися. І нехай краще це буде всього лише напій.

- Ходімо, - погодилася я. Нанесений п'ятнадцять хвилин тому макіяж поправляти було не потрібно.

За стійкою Аріну смикнула якась дівчина, на якій подруга повністю зосередила свою увагу.

Я швидко обвела очима зал, пропускаючи повз себе всіх цих відомих футболістів і їх розфуфирених супутниць. На секунду затрималася на Денисі, який знову випивав в компанії своїх найближчих друзів - Антона Колоскова та Олексія Жарого, і навіть не помітив моєї появи тут. Далі погляд ковзнув по стійці діджея і зупинився на одному з далеких столиків. Вірніше, всього на одній людині з шести.

Чоловік сидів за столиком, розкинувши руки по спинці шкіряного дивана, в оточенні дівчат модельної зовнішності. Дві блондинки та брюнетка зовсім не звертали увагу на його друзів, зосередившись лише на цьому ловеласі.

Було щось знайоме в тому, як він відкидав волосся з чола. Дуже нагадував мені... ні, цього просто не може бути... Та людина давно виїхала з країни.

Витаючи в своїх думках, я продовжувала дивитися на нього. А він, немов відчувши мою цікавість, повільно озирнувся.

Гострий погляд карих очей немов вибив з мене все повітря. Ноги перестали мене слухатися, і мені довелося буквально впасти на високий стілець.

Боже мій! Але ж це не може бути правдою?!

- Ясь, з тобою все нормально? Ти зблідла, - привернула до себе мою увагу Аріна.

- Так, все нормально. Я зараз повернуся, - мовила я, збігаючи в дамську кімнату. Деякий час я намагалася прийти в себе. Зосередилася на вдихах та видихах. Потроху починала заспокоюватися. Здається, мені навіть вдалося повернути собі нормальний колір обличчя.

- Крихітко, ось ти де. А я тебе всюди шукаю, - Аріна відкрила двері і подивилася на моє відображення в дзеркалі.

- Знайшла, - через силу посміхнулася я. - Слухай, Арішо, давай перенесемо знайомство з твоїм керівництвом на інший раз, - я зробила спробу втекти від необхідності підходити до того найдальшого столика. Адже, якщо я вірно зрозуміла, один з двох інших чоловіків і був Аріниним новим керівником.

- Ясь, з тобою точно все нормально? Я тебе не впізнаю, - пильно розглядала мене подруга. - Перенести не можна. Я вже Алексу всі вуха протуркала, яка розумниця наш імідж на ТБ підтримує. Ходімо, він чекає тільки тебе.

«Швидше за все - ні,» - подумала я і покірно вирушила за Аріною.

- Алексе, це Ярослава, про яку я Вам стільки розповідала, - представила мене подруга. - Ярослава, це Алекс.

- Ну, що ж... Ярослава... Будемо знайомі, - сліпуче посміхнувся Алекс, але погляд його при цьому залишився серйозним. Чоловік простягнув мені руку і схилив голову на бік, очікуючи моєї реакції. - Дуже приємно, - зараз він немов знущався. Мені ось зовсім не було приємно.

- І... мені... дуже... приємно... - мої пальці ледь доторкнулися до його долоні, а мене наче струмом вдарило. Кров всередині завирувала і шаленим потоком пішла вгору, віддаючи в скроні. - Алексе... - видихнула я.

Через пару хвилин я шепнула Аріні, що мені треба освіжитися, та під слушним приводом вискочила на вулицю.

Стоячи під прохолодним осіннім повітрям, обіймала себе руками і намагалася відігнати від себе всякі абсолютно непотрібні зараз спогади.

Невеликий вітерець приємно обдував моє гаряче обличчя, перебираючи моє довге волосся, але, на жаль, він ніяк не зміг забрати з собою давно поховані в мені почуття, що раптово стрепенулися та знов нагадали про себе. Душу зараз немов витягали зсередини. Ниточка за ниточкою тягнулися всі минулі епізоди. Ні не хочу…

Я ж обіцяла собі... Обіцяла собі, що все пройшло... минуло… перехворіла ... пережила... Але чому ж так боляче?

Позаду мене грюкнули вхідні двері. Я повільно обернулася.