Глава 1

Від автора

Ви скажете, що такого не може бути, немає жодного доказу підтверджуючого реальність цих подій, але немає й причин які б заперечили їх. Якщо ми щось не знаємо – це не означає, що цього не було або не може статися. Деякі думки дивують нас самих, неначе вони зовсім не наші, а їх нам підкинули. Або ж думок більше чим місця в голові та час від часу вони випадають з однієї та потрапляють в іншу. Нескінченний обмін інформації, мережа яка об’єднує нас всіх – вигадка чи реальність? Інтернет – як раціональне підтвердження того, чим ми, несвідомо, поки що, користуємося все своє життя.

Читайте й ніколи не довіряйте авторам які пишуть, що історія вигадана та будь-які збіги випадковість бла бла бла…

Глава.1

 Ранковий дощ впав на розпечене місто, тижнева спека випарувала життєві сили в мешканців тому прихід сірих та до країв насичених водою хмар сприйняли із радістю. Віка лежала на ліжку її шкіру, кольору какао, огортало біле пухке покривало, дівчина виглядала неначе шоколадні пластівці у мисці з молоком, на жаль поряд не було того, хто занурив би ложку та скуштував цю надзвичайну смачну страву. Вона дивилася на вікно де донизу стікали холодні краплі утворюючи полотно для малюнків уяви. Он де в нижньому кутку починають розквітати квіти, кролик без хвостика та однієї лапки підлетів й приземлився на одну з них, від його мордочки витяглася соломинка по якій до писка почав текти нектар. Потужний порив вітру спрямував потік вліво та зруйнував історію про тваринку-каліку, залишивши пустий рядок в графі фінал, а можливо дощ не скінчиться до завтрашнього ранку й кінець стане все ж таки відомим. Вікторія намагалася розпочати нову подію, але ранкова уява вже зіштовхнулася з буденними думками, які безжалісно душили будь-яку казковість, реальність світу проникала та насичувала клітини тіла, готуючи його до боротьби з тисячами проблемами які тільки чекають доки ти покинеш зручне ліжко.

Покривало підлетіло догори, а потім плавно опустилося до низу, декілька секунд й воно знову опинилося в невагомості, Віка лежала та дивилися на політ свого нічного друга, через декілька годин її день також перетвориться на американські гірки, а доки маленькі радощі, щоб підбадьорити себе. Вона дістала свої ніжки та занурила у білі бавовні капці, ляскаючи ними по підлозі дійшла до кухні та заварила чорного чаю. Кава зранку – це напій для людей, яким потрібно миттєво вмикатися та шалено нестися в справах, вони перетравлюють сотні гігабайт інформації, ставляють підписи на купі папірців розмальованими чорнилами, роблячи їх важливішими за самих себе. Доки окріп в стакані набирав потрібного темно-коричневого забарвлення, Віка попрямувала до ванної кімнати привести себе до ладу, ранкові ритуали залишалися незмінними протягом багатьох років. А все розпочалося із маминої губної помади, досить незначного зусилля, щоб покрутити корпус тюбика із нього виринав шматочок речовини яку потрібно притиснути до губ й насичений червоний колір миттю вкривав їх поверхню. В десять років це справляло враження, бліде та маленьке личко котре де-не-де вкривали рожеві прищі, настільки чорне волосся, що здавалося було добуте із глибокої печери вхід до якої охороняв злий та величезний дракон. Пройшло багато часу кількість тюбиків збільшилась, важко й полічити стільки їх тут, але набагато більше чим було в її мами, краса якої була справді вражаючою, якби ж в свій час вона мала все це, що донька має зараз батько не пішов би від них до іншої. Віка не забула як плакала тоді мама, туш чорними смугами текла її обличчям змішувалася із пудрою на щоках і перетворювалася у грудки бруду, шматочки помади на білих зубах, розмазана по підборіддю та гострих вилицях. Дівчина ніколи не дозволяла собі плакати нафарбованою, як би сильно її не зачепили потрібно триматися із усіх сил, щоб твоє обличчя не нагадувало палітру по якій художник розмазав фарби намагаючись знайти найкращий відтінок.

Дощ набирав сили та все густішав і густішав, неможливо було розгледіти нічого і нікого навколо, здавалося земне тяжіння з особливою силою притискало краплі й ті гатили по парасольках людей намагаючись забити їх як цв’яхи в дошку. Віка снідала свіжозвареною вівсяною кашею із шматочками сушених фруктів, а на десерт чай із тістечком. Сірість за вікном вбивала настрій та бажання виходити із квартири, спекотна погода куди більше підходила для неї. Сонце підсмажувало її тіло, надаючи йому блиску та соковитості. Дівчину не можна було назвати худенькою, збалансовані пишні форми збільшували радіус чоловічих зіниць. Доволі висока в додачу на підборах, поглянувши на неї багато хто з відомих дизайнерів знехтував би світовим стандартом 90 60 90 та користувався її тілом як еталоном досконалості жіночого тіла. Але доки цього не сталося, Вікторія була ріелтором в успішній компанії, що займала лідируючі позиції в продажі нерухомості. Ідеально випрасуваний чорний діловий костюм, що висів на лямці вже зачекався, він давно готовий до робити. Фінансова незалежність невід’ємна умова її існування, звичайно в квартирі було багато дорогоцінних подарунків, але мета цих речей – привернути бодай крихту уваги, декому коштувало чималих зусиль навіть вмовити Вікторію прийняти щось від них, вона ніколи нікому не була нічим зобов’язана, завжди платила по рахункам, слово «борг» викликало в неї відразу та огиду. Віка надягнула плащ, взяла до рук парасольку із сумкою напханою всілякими дрібницями, та покинула затишну, а головне теплу квартиру.