А ми застрягли на кордоні —
життя іде — ми стоїмо.
Уже чекаєм скільки часу,
коли його перетнемо.
Через кордон не їхав тато —
йому той пропуск не дали.
Поїхав він назад до Львова,
а ми лишилися з дітьми.
Минуло майже три години,
але ми досі стоїмо.
Я з мамою не можем спати
і дивимось оце "кіно".
А діти сплять вже —
їх будити
і вкотре знову їм брехать,
що їх чекають, ми потрібні.
Вчергове бачити їх сльози
і той безмовний крик в очах.
Вони іще не знають волі,
а вже застрягли на кордоні.
Кордон цей тягнеться, лякає,
і жоден пояснити не бажає —
коли, куди і що робити?
Їм все це просто не потрібне. Життя іде, війна іде,
і тільки ми не ідемо.
Продовжує свій рух і воля,
і весь оцей широкий світ.
І добре було б впасти долі,
та ми застрягли на кордоні.
Відредаговано: 10.10.2025