Заяви

Заяви

Іван Петрович вірив у заяви. Заява — це правильне слово, вкладене в правильний конверт, надіслане в правильне вікно. Якщо ти говориш правильно — система відповідає.

Він написав дванадцять заяв за двадцять вісім днів. У поліцію, мерію, ЖЕК, відділ міжнародних зв'язків, адміністрацію президента, двічі — у прокуратуру. Відповіді складав у папку на холодильнику. Папка товщала. Відповіді були різними за формою, але однаковими за змістом: ваша проблема є проблемою, але вона не наша, і ми не знаємо, чия вона, але точно не наша.

Одна відповідь була іншою. Із ЖЕКу. Серед стандартного тексту про «погодження зацікавлених сторін» — приписка від руки, внизу, дрібним почерком: «Іване Петровичу, мені дуже шкода. Я не можу нічого зробити. Тримайтесь. Н.К.» Без прізвища, без посади — тільки ініціали. Хтось із канцелярії, хтось, хто читав його заяву і відчув щось. Іван Петрович тримав цей лист окремо від інших. Не в папці — в кишені піджака, який висів на вішалці в Державі Б. Іноді він перетинав кордон спеціально, щоб торкнутися кишені. Не дістати — торкнутися.

Він написав на роботу заяву на відпустку. Начальник підписав без питань. Тепер Іван Петрович сидів на кухні і писав заяви. Це було схоже на роботу: дебет-кредит, вхід-вихід, заява — відповідь. Структура. Ритм. Порядок.

Порядок, який нічого не змінював.

На дванадцяту заяву прийшла відповідь від Держави А — на гербовому папері, з водяними знаками. Він має право подати апеляцію. Форма 27-Б, шість примірників, мовами Держави А та Держави Б. Термін — тридцять днів з моменту демаркації.

Із моменту демаркації минуло двадцять вісім днів. Він не знав мови Держави А. Не мав форми 27-Б.

Він запитав Зою Антонівну.

— Форми 27-Б немає в наявності. Її можна замовити через центральний офіс.

— Де центральний офіс?

— У столиці Держави А.

— Де столиця?

Зоя Антонівна подивилася на нього — вперше за весь час у її очах було щось, крім процедури.

— Ми уточнимо, — сказала вона.

Тридцять днів минуло. Форма не прийшла. Столицю не знайшли. Іван Петрович склав лист у папку. Папка вже не вміщувалася на холодильник. Він переклав її на підвіконня. Підвіконня було спірною територією.