Розділ 15

Я йшла по вулиці Пряній, і все в мені тріпотіло від хвилювання. Це не був мій перший день у крамниці «Трави й зілля», але я так і не могла впоратися зі ступором. Ніби все знала, але в потрібний момент губилася. І це дивно, адже до цього я довго працювала офіціанткою.

Крамниця була зовсім поруч, і її вигляд – з темними вікнами, на яких можна було побачити магічні символи, та зеленими лозами, що обплітали фасад, – змушував мене відчувати себе частиною чогось значного.

Коли я зайшла всередину, мене заполонив аромат спецій і трав. Пахло м’ятою, чебрецем і ледь вловимим деревним запахом ялини. Полички були заповнені скляними банками з настоянками, травами та лікувальними рослинами: лаванда, звіробій, кропива, імбир — усе, про що тільки можна було мріяти.

Вельмор стояв біля прилавка, зосереджено розкладаючи нову партію товару. Коли він помітив, що я зайшла, злегка усміхнувся.

— О, ти вже тут! — пролунав теплий голос Вельмора. Він стояв за прилавком, акуратно розкладаючи нову партію товару. Його спокійна усмішка завжди заспокоювала, хоча моє серце все одно тривожно калатало.

— Готова до роботи? — запитав він.

Я кивнула, хоча мої руки нервово стискали край світшота. Вельмор, ніби читаючи мої думки, лагідно вказав на прилавок.

— Давай повторимо основи. Тобі це допоможе, — м’яко сказав він, як завжди намагаючись заспокоїти мене.

Я підійшла до стійки й уважно подивилася на мішечки з травами. Вельмор швидко почав пояснювати основи:

— Це — меліса, — сказав він, вказуючи на яскраво-зелені листочки в баночці. — Вона заспокоює головний біль. Це — чебрець, він чудово допомагає при простудах. А ось це — звіробій, він зміцнює нерви. Ти з цим впораєшся.

Я спостерігала за ним, намагаючись запам’ятати кожне слово.

— Так, звісно, — промовила я, хоча в голосі було чути хвилювання.

— Не переживай, якщо що, звертайся, — додав Вельмор, коли ми почали обслуговувати перших покупців.

Через кілька хвилин до крамниці увійшла відьма літнього віку в тонкій сукні. Вона підійшла до прилавка і почала уважно розглядати трави. Коли побачила мене, заговорила:

— Мені потрібно щось для сну, — сказала відьма, піднявши погляд. — І ще для кісток.

Я знову відчула паніку. Не була впевнена, який саме продукт підійде.

Замість того, щоб зупинитися на місці, я швидко поглянула на Вельмора. Він мовчки кивнув, ніби підказуючи, щоб я спробувала сама.

— Лаванда підійде для сну, — сказала я, намагаючись бути впевненою. — А для кісток, можливо, гірчичний порошок з імбирем?

Жінка хитнула головою.

— Лаванда підійде, але імбир не дуже. Щось більш заспокійливе для кісток?

Я замовкла, намагаючись згадати щось більш відповідне. Вельмор підійшов ближче, тихо посміхнувшись.

— Для кісток підійде відвар з глоду та лопуха. Вони зменшують біль і допомагають регенерації.

— О, так, це саме те, що треба! — сказала жінка, вдячно киваючи.

Я швидко зібрала всі трави, обережно запакувала їх і передала покупцеві. Вельмор стояв поруч і тихо підтримував мене, кивнувши на знак схвалення.

Незабаром до крамниці прийшов наступний покупець — молодий чоловік, який виглядав так, ніби випадково потрапив сюди.

— Привіт, — сказав він, дивлячись на Корі з цнеприхованою ікавістю. — Мені потрібен настій для зняття втоми. Я багато працюю.

Я знову розгубилася, не згадуючи настій для таких випадків. Вельмор, помітивши мій сумнів, швидко додав:

— Настій із чебрецю та ромашки підійде, до того ж можна додати кілька крапель імбирної настоянки. Він відновлює сили та зменшує стрес.

Я вдячно поглянула на Вельмора, швидко приготувала суміш і передала покупцеві. Він усміхнувся і заплатив.

— Добре, Корі, — сказав Вельмор, коли покупець вийшов із магазину. — Ти трохи нервуєш, але добре справляєшся. У тебе є потенціал.

Я усміхнулася у відповідь, намагаючись приховати хвилювання. Знала, що ще багато чого треба вивчити, але сьогодні, принаймні, я зробила перші кроки до успіху. Вельмор завжди був готовий підказати та допомогти.

— Дякую, — сказала я. — Ти хороший колега.

Я ставала все більш впевненою, хоч кожен новий відвідувач був для мене випробуванням. Але з кожним разом я почувалася краще, і Вельмор завжди був поруч, підказуючи і підтримуючи.

Робочий день добігав кінця, коли до крамниці зайшла Офелія. Її поява була, як завжди, яскравою і непередбачуваною.

— Корі! — вигукнула вона. — Я така рада тебе бачити. Як ти? Освоїлася?

Я засміялася, радіючи її енергійності. Вельмор стояв поруч, і я помітила, як його погляд затримався на Офелії трохи довше, ніж зазвичай. Він не відводив погляду від відьми, а його очі так і прилипли до неї.

— Офеліє, ти вже знайома з Вельмором? — запитала я.

— Звісно, привіт, Вельморе! Як справи? — весело сказала вона.

Вельмор ледь посміхнувся:

— Все добре, — тихо відповів він, явно зачарований її присутністю.

Офелія повернулася до мене, не помітивши його реакції:

— Корі, може, підемо до «Котельні»? Там чудова випічка.

Я кивнула, а Вельмор лише мовчки проводжав нас поглядом. Його симпатія до Офелії була очевидною, хоча вона залишалася до цього байдужою.

***

Ми з Офелією повільно йшли бруківкою, яка вела до невеликої площі. Пряна вулиця, з її мальовничими фасадами та запахом трав, поступово переходила в більш жваву частину міста. Повітря було насичене ароматами кави та свіжоспеченого хліба, що линуло від пекарні «Котельня".

— То як давно ти знаєш Вельмора? — запитала я, намагаючись звучати невимушено.

Офелія задумливо прикусила губу, ніби згадуючи щось.

— Давно. Здається, він з самого початку працює у Кассандра.

— А Кассандра як довго знаєш? — я нахилила голову, вивчаючи вираз обличчя подруги.

— Десь років п'ятнадцять чи двадцять, точно не пам'ятаю, — відповіла відьма. — Це було з того часу, як він перебрався сюди.