Розділ 14

Ранок у будинку розпочався затишно й спокійно. Я сиділа за столом, смакуючи «Димову кашу». Це вівсянка зварена на молоці, полита димним еліксиром, аромат якого надавав страві запаху багаття, немов ранкове тепло навколо вогнища. До каші додавали ягоди малини й дрібку солі з бурштиновими кристалами, які надавали їй особливого смаку. Каша була теплою і ситною, злегка солодкуватою і з глибоким, заспокійливим ароматом диму.

Крім каші, на столі стояв пиріг із «лісовим серцем». Начинка з хвої ялинки, смоли тіньового дуба, натертої горобинової кори та ягід чорниці чи ожини була дивовижно ароматною. Тонкий запах лісу огортав кімнату, і  відкушуючи шматочок пирога, я відчула, як в серці розцвітає тепле відчуття зв'язку з цим місцем.

Кассандр знову возився з кавою. Хоч вона мені й досі не подобалася. Я з посмішкою заявила:

— Завтра проведу тобі урок з кавоваріння.

Кассандр зиркнув на мене і, не відриваючи погляду від чашки, тихо погодився:

— Добре, але тільки після того, як успішно пройдемо урок з зілляваріння. Ти готова?

Я підняла брову і впевнено кивнула. Вчора я присвятила цілий вечір вивченню теорії, і відчувала, що готова до практики. Я сіла прямо й почала їсти пиріг, розмірковуючи про майбутній день.

— Я готова до зілляваріння, — проголосила я, відкусивши ще шматочок пирога.

Кассандр підняв погляд і з сарказмом відповів:

— О, я впевнений, що сьогодні ти все зробиш правильно. Якщо твоя впевненість не згорить, як це було з попередніми зіллями.

Я стиснула зуби, але не стала заперечувати, адже знала, що Касс і так завжди буде ставитися до моїх здібностей з певним сарказмом.

— Можливо, я вигадала нову формулу — зілля, яке допомагає впоратися з твоїм занудством, — відповіла я, піднявши брову.

— Чудово, якщо воно працює, — сказав Кассандр, знову розмішуючи каву, що тільки що закипіла. — Тепер давай подивимося, чи зможеш ти працювати з тими зіллями, які я тобі підготував.

***

Після сніданку ми разом вийшли до кабінету Касса. Я була впевнена в собі, адже весь вечір вивчала основи зілляваріння, і тепер почувала себе готовою до першого серйозного екзамену. Я зціпила зуби, згадуючи все, що потрібно було зробити.

Кассандр відкрив двері кабінету, а я, зберігаючи спокій і рішучість, пішла всередину, впевнено налаштовуючись на новий етап навчання.

Чаклун став біля довгого дерев’яного столу, заваленого скляними флаконами різних форм і розмірів. У повітрі плавали аромати трав, спецій і чогось гіркувато-металевого. Його строгий погляд був прикутий до мене.

— Давай ми перевіримо, чи ти взагалі слухала мене, — заявив він, розкладаючи перед собою кілька скляних пляшечок. — Це буде простий тест.

— Простий? — з недовірою перепитала я, підозріло дивлячись на рідини в посудинах. Одна з них виблискувала так, наче у пляшку налили чисте золото, інша виглядала як застигла кров, ще одна переливалася кольорами веселки.

— Простий для мене, — уточнив він з легким натяком на іронію.

Кассандр жестом показав мені сісти за стіл. Переді мною опинилися шість флаконів, кожен із яких мав унікальний колір і, як я одразу зрозуміла, запах.

— Твоє завдання просте: визначити, що це за настоянки. Спочатку по запаху, потім за кольором. Але є один нюанс. Одну з цих настоянок ти вип’єш.

— Чудово, — пробурмотіла я, нервово ковтнувши слину. — А якщо я помилюся?

— Тоді, можливо, помреш. Але я зупиню тебе до того, як це станеться. Сподіваюся, — його голос був настільки холодним, що я не могла зрозуміти, жартує він чи ні.

Я підняла перший флакон. Його рідина була блідо-зеленою і виглядала, наче свіжий сік із трави. Вдихнула запах.

— Це… щось знайоме, — я замислилася, намагаючись згадати теорію. — Терпкий запах із нотками м’яти. Це, напевно, зілля для заспокоєння.

Кассандр кивнув.

— Правильно. Йдемо далі.

Наступна рідина мала глибокий синій колір. Її запах був важким і солодким, наче мед, змішаний із запиленою старою книгою.

— Це… можливо, настоянка для відновлення сил?

— Неправильно, — сухо відповів Кассандр. — Це зілля сну. Заспокоює і занурює у глибокий, майже непробудний сон.

— Ага, — буркнула я. — Ну, принаймні, не отрута.

Він лише знизав плечима.

Третій флакон.

Рідина у цьому флаконі була яскраво-жовтого кольору, і, вдихнувши її, я відчула щось різке, кисле, схоже на цитрус із домішкою перцю.

— Це точно настоянка бадьорості, — впевнено сказала я.

Кассандр примружився, але нічого не відповів.

Наступне зілля було густим і темно-червоно-коричневим, його запах нагадував змішані ягоди й… щось металеве.

— Це… отрута? — припустила я, відсмикуючи руку.

— Добре, що ти це зрозуміла, — коротко промовив він.

Після п’ятого і шостого флакону Кассандр зупинив мене.

— Тепер обери, яке зілля ти вип’єш.

Я подивилася на всі флакони. Зелений? Синій? Жовтий? У мене не було часу на довгі роздуми.

— Жовтий, — впевнено відповіла я. — Це точно настоянка бадьорості.

Я піднесла флакон до губ і вже нахилила його, коли рука Кассандра блискавично схопила мою.

— Зупинись, — сказав він з крижаним спокоєм.

— Що?! — я завмерла, здивована.

— Це отрута повільної дії. Ти б, може, і відчула прилив сил, але потім… мені б довелося тебе рятувати.

— То навіщо ставити цей флакон на стіл?! — обурилася я, відчуваючи, як серце стукає від страху.

— Щоб ти вчилася, — його голос був суворим, але в очах промайнуло щось схоже на полегшення.

Я закотила очі.

— Що ти винесла з цього екзамену? — спитав Кассандр.

— Що ніколи не варто пити зілля, якщо ти хоч трохи сумніваєшся, — буркнула я, кидаючи на нього сердитий погляд.

Він посміхнувся, вперше за весь час.

— Хороший початок. А тепер йдемо, тобі знадобиться ще багато практики, щоб вижити.