Розділ 13

— Сядь, Корі, і слухай уважно, — голос Кассандра був рівним, але в його погляді з’явилися нотки суворості. — Зіллєваріння — це не просто змішування інгредієнтів. Це мистецтво, що вимагає концентрації, гострого розуму й уваги до найдрібніших деталей. Пам’ятай: одна помилка може коштувати життя.

Я, звісно, не могла пропустити нагоди закотити очі, але таки сіла за стіл. Переді мною стояли флакони з різнокольоровими рідинами, схожими на загадкові скарби. Вони притягували, але водночас викликали неприємне відчуття небезпеки.

— Якщо ти вважаєш це нудним, — Кассандр коротко глянув на мене, — то запевняю: ця “нудьга” може стати твоїм єдиним порятунком.

Він узяв із полиці блідо-зелений флакон і, мов учитель, демонстративно підняв його перед собою.

— Почнемо із заспокійливої настоянки. Світло-зелена, майже прозора. Запах — м’ята й легка нотка базиліку. Легкість цієї рідини схожа на воду, але якщо вона густіша або в’язка — не пий. Це вже не заспокійливе. Це щось зовсім інше.

— Як, наприклад, отрута? — кинула я, розглядаючи флакон із удаваним інтересом.

Кассандр лише звузив очі, не реагуючи на сарказм.

— Так. І це буде останнє, що ти вип’єш.

Він відклав зелений флакон і взяв наступний — насичено-синій.

— А ось це — настоянка сну. Її легко розпізнати за кольором і запахом квітів. — Він простягнув мені пляшечку. — Визнач аромат.

Я відкрутила кришечку й вдихнула. Солодкий запах ударив у ніс, нагадуючи змішані мед і лаванди.

— Солодке… квіткове. Лаванда, так? — пробурмотіла я.

— Непогано. Але ти пропустила розмарин і легкий відтінок кориці. — Його голос залишався холодним, але в ньому відчувався тонкий натяк на терплячість. — Деталі, Корделія. У світі зіллєваріння вони означають життя або смерть.

Він дістав жовтий флакон із прозорою рідиною, що нагадувала рідке золото.

— Це настоянка бадьорості. Яскраво-жовта, із запахом цитрусів і прянощів. Але будь обережна: деякі отрути маскуються під неї. Їхній запах трохи гостріший, але зовнішньо вони майже однакові. Якщо сумніваєшся — не ризикуй.

Я схилилася ближче, намагаючись уловити різницю, і зрозуміла, що навіть нюхати ці флакони викликає тривогу.

— І що, у вас тут ніхто не помилявся? — запитала я, ледве приховуючи свій страх.

— Помилялися. І багато з них більше не мають можливості виправити помилку.

“Чудово,” — подумала я, відчуваючи, як у горлі пересохло.

Кассандр поставив переді мною густу червоно-коричневу рідину.

— Це — отрута уповільненої дії. Її запах металевий із домішкою ягід. Але колір і текстура завжди будуть тебе попереджати. Вона густа й важка. Запам’ятай це.

Я вдихнула запах, і миттєво пошкодувала.

— І ще одне: ніколи не довіряй одній ознаці. Запах, колір, густина — все може ввести в оману. Завжди аналізуй комплексно. І завжди будь на крок попереду.

Кассандр підійшов до полиці, дістав флакон із рідиною, що переливалася кольорами веселки, і струснув його. Рідина почала утворювати химерні форми.

— Це алхімічне зілля трансформації. Його легко сплутати з водою. Головна ознака — як воно рухається. Пильнуй ці деталі.

Я мовчала, спостерігаючи за його руками, але в голові мій сарказм був на висоті. “Справді, сомельє зіль. Може, мені ще диплом видадуть?”

Кассандр поставив останній флакон і суворо поглянув на мене:

— Завтра перевірю твої знання. І, повір, теорія буде лише половиною випробування. Тобі доведеться випити одне із зілль, але це буде отрута чи еліксир — вже вирішиш ти.

***

Книгу з теорією зіллєваріння я поклала на коліна, але від одного погляду на сторінки мене вже нудило. Голова йшла обертом від цих нескінченних правил, визначень і формул. У світлі каміна букви виглядали як танець чорних комах на білому папері, і я вже серйозно замислювалася, чи не кинути це все до біса.

«Навіщо я взагалі в це влізла?» — подумала я, проводячи рукою по обличчю.

— Добре, спробуй ще раз, — пробурмотіла я сама до себе й повернулася до розділу про густину настоянок.

Густина настоянки визначається як: легка (як вода), середня (як мед) або важка (густа, тягуча). Легка зазвичай використовується для заспокоєння чи сну, середня — для лікування ран, важка — для захисних і бойових цілей.

— Геніально, — фиркнула я, закочуючи очі. — Просто як підказка для тих, хто хоче померти від неправильного вибору.

Я перегорнула сторінку, і на наступному розвороті мене зустрів блок про кольори.

Колір настоянки може варіюватися залежно від джерела інгредієнтів і способу приготування, але є основні закономірності:

Заспокійливі настоянки — зелені або блакитні.

Бадьорість — жовта або золотиста.

Захист — червона або темно-синя.

Отрути — часто темні, коричневі чи чорні.

— “Часто темні”? А іноді що, рожеві з блискітками? — скривилася я, бурмочучи в голос.

Я сердито відкинулася на спинку крісла, втупившись у полум’я каміна, яке теплим оранжевим сяйвом огортало кімнату.

«Навіщо їм тут стільки різних зіль? У людей є кава й чай — і цього вистачає, щоб вижити день. А в чаклунів? Цілі арсенали рідин для всього на світі. Напевно, навіть для того, щоб вичистити підлогу. Ще скажіть, що є спеціальне зілля для підвищення настрою — та хто їх тут знає?»

Я знову втупилася в книгу.

Запах — ключовий фактор у визначенні настоянки. Наприклад, отрута може пахнути ягодами, але якщо придивитися, завжди буде металевий відтінок.  

— Придивитися? Понюхати? — фиркнула я. — Звісно, нюхай усе підряд, Корі. Отруйся, але обов’язково визнач “металевий відтінок”.

Полум’я голосно тріснуло, і я здригнулася. У мене з’явилося неприємне відчуття, що хтось із цього каміна мовчки насміхається з моєї безпорадності.

Закривши книгу, я зітхнула.

— Чорт забирай, Кассандаре. Якби я знала, що бути зіллєваром — це бути ще й хіміком-параноїком.