Розділ 10

Мій сон був міцний і без сновидінь. Я спала, загорнувшись у ковдру, коли раптом мене розбудив страшний грюкіт. Він був гучним і рвучким, наче хтось вибивав двері знизу. Я миттєво піднялася і здригнулася від страху.

Не довго думаючи, одягнена в піжаму, я вибігла в коридор. На першому поверсі вже горіло світло. Щось було не так.

Спустившись сходами, я побачила освітлену вітальню. У центрі кімнати Кассандр тримав на руках маленького хлопчика. Його шия позеленіла, а дихання було важким і нерівним. Дитина виглядала дуже слабкою: груди нерівно піднімалися й опускалися, кожен вдих давався з величезним зусиллям.

— Що сталося? — випалила я.

Батько хлопчика стояв поруч. Його обличчя було змарнілим і виснаженим, волосся розкуйовджене, а руки тремтіли від страху. Він міцно тримав сина за руку, ніби боявся відпустити.

— Даймі захворів, — відповів чоловік тремтячим голосом. — Я вже пробував усе, але нічого не допомогло. Він не може дихати. Дихання стає все слабшим…

Чоловік почав ходити туди-сюди, мов загнаний звір, стискаючи кулаки, а сльози котилися по його обличчю. Його розпач майже фізично відчувався в кімнаті. Моє серце стиснулося від переживань.

Кассандр, зберігаючи холоднокровність, поклав Даймі на диван і присів поруч. Його руки впевнено взяли контроль над ситуацією. Він швидко оглянув дитину, уважно перевіряючи її стан. Батько тим часом схлипував від відчаю і виглядав цілковито розгубленим.

— Як давно це почалося? — запитав Касс, підводячи погляд на чоловіка. Його голос звучав спокійно, але наполегливо.

— Тиждень тому, — відповів Елендер, судомно ковтаючи повітря. — Спочатку це виглядало як застуда… трохи кашляв, піднялася температура, але це ж буває в дітей, правда?

— Чому ти не прийшов одразу? — голос Касса став різким.

— Я думав, що це минеться! — схлипнув Елендер, стискаючи руки в кулаки. — Ми дали йому сироп з кореня ротени… на кілька днів стало легше, але потім… потім усе стало гірше.

— Коли він почав задихатися? — Касс уважно подивився на бліде обличчя хлопчика, проводячи пальцями по його запаленій шиї.

— Учора ввечері, — прошепотів Елендер. — Я бачив, як він хапає ротом повітря, немов риба на березі. Це було страшно.

— Чи були зелені плями на шкірі раніше? — Касс знову подивився на чоловіка й примружив очі.

— Ні… ні, вони з’явилися лише кілька годин тому, — батько затремтів ще більше, мовби боявся зізнатися в чомусь страшному. — Я навіть не розумію, що це означає!

— Це типово для карсмії, — сказав Кассандр, міркуючи вголос. — Як і утруднене дихання. Але шкіра зазвичай не змінює кольору так швидко. Чи давав ти йому якісь інші ліки або настої?

Елендер заперечно похитав головою, потім застиг на місці.

— Я… я дав йому настій із мігренової трави, щоб збити жар. Але тільки один раз! Я думав, що це допоможе.

Касс різко піднявся, і його очі блиснули.

— Мігренова трава? Вона посилює токсини в крові під час карсмії!

— Я не знав! — закричав Елендер, знову починаючи ходити по кімнаті. — Я просто… просто хотів допомогти! — його голос зривався на крик, і він схопився за голову.

Я бачила, як Кассандр стримує свої емоції, його щелепи стислися, а погляд залишався різким і пронизливим. Він зробив глибокий вдих, наче намагаючись приборкати гнів.

— Послухай мене, Елендере, — його голос звучав тихо, але жорстко. — Ти хочеш, щоб твій син вижив?

— Звісно, хочу! — вигукнув чоловік, впавши на коліна перед Кассандром. Його руки тремтіли, і він виглядав так, ніби вже втратив останню надію.

— Тоді будь чесним зі мною. Чи контактував він із кимось хворим? Їв щось незвичне? Можливо, пив воду з невідомого джерела?

Елендер мовчав кілька секунд, ніби шукав у пам’яті кожну деталь.

— Ми були в лісі позавчора… — його голос став тремтячим. — Даймі бігав, грався, торкався трав. Я не стежив за ним увесь час, але… він знайшов якісь ягоди… маленькі, червоні…

Касс різко піднявся, його постать здавалася ще більш загрозливою.

— Ягоди, — прошепотів зіллєвар. — Цього не вистачало.

Я здивовано подивилася на нього.

— Це щось серйозне?

— Якщо це ягоди кривавого терну, то це пояснює його стан, — сказав Касс, схопивши флакон із настійкою. — Але ще більше ускладнює лікування.

Я відчула, як хвиля страху пробігла по тілу. Елендер упав на коліна перед Кассандром.

— Ти дозволив йому з’їсти їх?!

— Я… я не знав, що вони небезпечні! — Елендер розвів руками, його голос зірвався. — Даймі приніс їх мені, я сказав йому не їсти, але, можливо, він устиг спробувати!

Кассандр закрив очі й на кілька секунд застиг, мов статуя.

— Що це означає? — запитала я, відчуваючи, як хвиля страху піднімається всередині мене.

— Це означає, що в нас немає часу, — різко відповів Касс. — Корделія, за мною!

Елендер знову впав на коліна, плачучи ще гірше.

— Ви врятуєте його? Скажіть, що врятуєте!

— Я зроблю все можливе, — відповів Кассандр, навіть не озираючись.

Ми влетіли в теплицю і мене одразу обдало хвилею вологи й тепла, які насичували повітря. Тут пахло дивно — пряно, солодко й трохи кислувато, як суміш старих книг і квітів. Усе приміщення було заставлене горщиками з рослинами, довгими столами з коробками, кошиками та банками, наповненими травами. На полицях стояли рослини на різних стадіях росту: від молодих пагінців до зрілих.

Я побігла за чаклуном, намагаючись встигати за його швидкими кроками. У голові все крутилося: слова про ягоди, токсини, а ще страх, що хлопчик може не дожити до ранку.

Кассандр почав метушитися біля полиць, шукаючи потрібні трави.

Він схилився над одним з кошиків і, побачивши в ньому зів'ялу емурзію, голосно охнув. Його очі заблищали гнівом.

Я ж сушила ці трави вчора, — подумала я й скривилася.

— Вони зівʼяли, а не висохли, Корделія! Що ти наробила? — його крик розірвав тишу, немов грім. — Ти не слухала мене?