Розділ 9

Коли ми зайшли до теплиці, я одразу відчула, як тепло й вологість огортають мене. Повітря було насичене якимось незрозумілим, але приємним ароматом — суміш пряного, солодкого й трохи кислуватого. Кассандр жестом запросив мене йти за ним між столами, заставленими горщиками з рослинами.

— І так, продовжимо. Тут зібрано майже все, що потрібно для основних зіль і настоянок, — почав він, показуючи на ряди рослин. — Кожна з них потребує особливого догляду. Давай подивимося, що ти запам’ятаєш.

Він зупинився біля високого куща з дрібними сріблястими листочками. Кущ виглядав ніби зітканий із павутинок, а його листя тихенько тріпотіло, хоча в теплиці не було жодного протягу.

— Це ельфарія. Листя цього куща використовують у заспокійливих зіллях, але збирати їх можна лише вночі.

— Чому саме вночі? — запитала я, не стримуючи здивування.

— Удень ельфарія вбирає сонячну енергію, і її листя стає отруйним, — відповів Касс, і я помітила, як його голос став м’якшим, коли він наблизився до рослини. — Поглянь сюди.

Він доторкнувся до одного з листків, і той миттєво почервонів. Я здригнулася, але Касс лише посміхнувся.

— Якщо побачиш такий колір, не чіпай. Збирати можна тільки сріблясті листки. Зрозуміла?

Я кивнула, хоча все ще не могла відірвати погляд від рослини.

— То що з ними робити? — запитала я, щоб заповнити незручну паузу.

— Поливати потрібно не водою, а настоєм із квітів люмінісів, — пояснив він, обережно торкаючись іншого листка, який знову набув сріблястого кольору. — Люмініси — це ось ці, — він показав на невеликий кущ із блакитними квітами, які світилися в темряві. — Їх потрібно збирати до світанку, коли вони ще вологі від роси. І запам’ятай: ельфарія не переносить холод. Якщо температура в теплиці опуститься нижче десяти градусів, вона просто загине.

Я вдихнула глибоко, намагаючись запам'ятати всі ці деталі.

Ми рушили далі. Наступною рослиною був високий кущ із товстими стеблами, вкритими дрібними шипами. На верхівках стебел росли квіти, схожі на дзвіночки, але вони змінювали колір кожні кілька секунд: від ніжно-рожевого до насиченого фіолетового.

— Це вірідіан, — сказав Кассандр, зупинившись біля куща. — Квіти цього куща використовують у настоянках для зцілення ран, але вони дуже вибагливі.

— Як їх доглядати? — запитала я, дивлячись на яскраві квіти, які нагадували маленькі ліхтарики.

— Вірідіан потрібно поливати тільки водою, настояною на місячному світлі, — відповів він, і я вже перестала дивуватися.

— Ти серйозно? — не втрималася я.

— Цілком, — відповів він із невідступним виразом обличчям. — Для цього достатньо залишити звичайну воду під відкритим небом на всю ніч, коли на небі є повний місяць. І ще одне: вірідіан не терпить, коли його чіпають голими руками. Якщо хочеш зірвати квітку, використовуй рукавички.

Я вже хотіла запитати, чому, але вчасно зупинилася. Відповідь, певно, була б ще дивнішою.

Кассандр тим часом підійшов до іншої рослини. Це було невелике деревце, схоже на бонсай, з дрібними золотими листочками, які виглядали так, ніби їх зробили зі справжнього металу.

— А це що? — запитала я, вказуючи на дерево.

— Це орікалкус, — сказав Касс. — Його листя додають у зілля, що дають додаткову енергію. Але орікалкус дуже вибагливий. Якщо забути про нього хоча б на день, він починає скидати листя.

— Поливати теж настоєм місячного світла? — іронічно запитала я.

— Ні, для нього потрібна дощова вода, — відповів він. — Але зібрана вона повинна бути тільки під час грози.

Я глянула на дерево, потім на Касса й подумала, що моє колишнє життя офіціанткою, з усіма його недоліками, було значно простішим.

Ми підійшли до останньої рослини. Це був низький кущ із великими темно-зеленими листками й білими квітами, які випромінювали слабкий медовий аромат.

— Це мілтаса, — сказав Кассандр. — Її листя додають до зіль, які допомагають запам’ятовувати інформацію. Але є одна проблема: якщо зірвати листок не вчасно, він втратить усі свої властивості.

— І коли його потрібно зривати? — запитала я, підозрюючи, що відповідь буде черговою нісенітницею.

— Коли кущ починає співати, — відповів він абсолютно серйозно.

— Співати?

— Так. Його квіти випускають тонкий звук, який можна почути тільки після заходу сонця. Ти звикнеш.

Я закрила очі й видихнула. Ця вся магія й догляд за рослинами вже починали мене дратувати, але я тримала це при собі.

— І це все мені потрібно вивчити?

— Це лише початок, — сказав Кассандр, і в його голосі я майже почула посмішку.