Розділ 7

Після невдалої втечі, я просиділа в кімнаті два дні. Не хотілося ні бачити когось, ні говорити з кимось. Духи приносили мені їжу і я не відмовлялася від неї, хоча була ображена на увесь світ: на себе за дурну витівку, на Кассандра за його контроль, на Аларію за те, що взагалі існує.

На третій день свого усамітнення, я погодилась з тим, що мій план з самого початку був провальним. Потрібно постаратися краще, а понуро сидячи в кімнаті, я вже точно не наближусь до своєї мети. Щоб покинути Аларію, треба її пізнати.

Коли я спустилася на кухню, Кассандр саме поставив на стіл свіжозаварену каву, яка мені не смакувала.

— Ти вчасно, — звернувся він сухо, жестом вказавши на стілець. — Сідай, сніданок готовий.

Я примружилася, сідаючи. Його голос був рівним, без сарказму, але й без теплоти. Схоже Касс необдумано заключив договір і зараз я звалилася йому на голову, а він сам не знав, що зі мною робити. Я для нього — тягар, вимушена відповідальність. В будь-якому випадку, я його ненавиджу, адже він не відпускає мене.

Чаклун нічого не сказав про те, що я два дні провела в усамітненні, і навіть не намагався заговорити. Я була рада, що змогла побути наодинці. Краще так, ніж почути повчальні промови. Тітка Елоїза завжди вторгалася в мій простір – ще одна з десяти причин, чому я прагнула залишити її.

— У мене неподалік є невеличка крамниця, — раптом сказав Касс, уважно стежачи, як я перемішую кашу у своїй тарілці. — Я продаю зілля, лікувальні настоянки й трави. Пізніше ти там працюватимеш, але наразі тобі треба вчитися.

Я не знала, що у нього є крамниця, але це звучало як чудова можливість дізнатися більше про Аларію і її мешканців. Хто вони? Такі ж егоїстичні відьми й чаклуни, як Кассандр? І що з місцевою поліцією? Не можна просто так викрасти дівчину. Чи люди в цьому світі нічого не значать?

Касс підсунув до мене книгу з коричневої шкіри, на якій золотом було написано: «Рослини та їх застосування».

— У книзі є малюнки, щоб було легше запам'ятати, — спробував він перехопити мій погляд.

Я зробила ковток кави й скривившись відсунула її подалі.

— Передай листа від мене, — попросила я, намагаючись говорити нейтральним тоном. Якщо чаклун хоче, щоб я виконувала його умови, нехай не нехтує й моїми. — Тітці Елоїзі, Амелії та Джейдену.

При згадці Джейдена я відчула, як злість і смуток стискають горло. Я не знала, що він зараз робить, чи шукає мене. Мабуть, так. Він наче завжди був надійним. А я тепер — бозна-де.

— Ні, — без вагань відповів Касс, навіть не моргнувши. Він навіть не спробував розглянути моє прохання.

— Я лише хочу сказати їм, щоб вони не хвилювалися, — я підвищила голос, не ховаючи роздратування.

— Вони не хвилюються, — спокійно заявив чаклун.

— Звідки ти знаєш?

Кассандр лише мовчав, а на його обличчі, мов на камені, не відображалося абсолютно нічого.

— Це ж дрібниця, — спробувала я ще раз, але слова зірвалися на крик. — Ти викрав мене, і тепер я мушу жити у твоєму домі, за твоїми правилами. Ти забрав у мене все, тож думаю, що передати листа не так вже й важко, правда?

— Корделіє, я нічого в тебе не забирав, — відповів він, ледь нахиливши голову набік, немов учитель до непокірної учениці.

— Але ж...

— Я сказав “ні”! — різко урвав він мене, і його голос пролунув голосно й владно, вперше збивши мене з пантелику. — Читай книгу і визнач, які з цих рослин ростуть в оранжереї. Я перевірю пізніше.

— Не буду цього робити, — з викликом випалила я, злісно примружуючись.

— Як знаєш. — Касс схопив свій чорний шкіряний портфель і, не прощаючись, вийшов з будинку.

Гаразд. Я знайду, чим зайнятися.

Духи Лі та Нола були заклопотані хатніми справами, й не заважали мені. Вони ніби не чули нашої розмови або знали, що це їх не стосується. Я забрала важку книгу і пішла до вітальні, зручно вмостившись у зеленому кріслі з оксамитовою оббивкою. В кімнаті приємно пахло.

Гортаючи сторінки, я усміхнулася до себе. Я так хотіла бути студенткою, і ось вона – можливість. Але... Це не зовсім те, чого я бажала. Хто б там не відповідав за здійснення моїх мрій, він все наплутав.

«•Адіант. Невеликі багаторічні папороті з тонкими повзучими кореневищами, вкритими матовими чорними або коричневими лусками. У адіанту листки тонкі, перисті. Мають лікарські властивості, наприклад, водний екстракт виявляє антибактеріальну дію. Порошок, настій, відвар, сироп з листків деяких представників роду використовують як пом’якшувальний засіб при захворюванні дихальних шляхів, і як жарознижувальне. Через схожість ажурних листків папоротей з кучерями стародавні зіллєвари рекомендували ці рослини для лікування волосся. У деяких культурах для додавання блиску волосся миють настоєм папоротей роду адіанта.

•Айлант

•Аквілегія

•Аконіт

•Актинідія»

Важко зітхнувши я закрила книгу. Сонячні промені пробивалися крізь вікно й падали на підлокітник крісла. Я вдивлялася у широку бруковану стежку, що вела до дороги. Живучи в Кембриджі, я часто нарікала на відсутність простору, затори та шум. Зараз я була в оточенні природи з її тишею та свіжим повітрям, але відчувала себе, як у клітці.

Залишивши книгу на кріслі, я пішла на кухню й вхопила плетений кошик, який придивилася ще під час сніданку.

Нещодавно я зробила все неправильно. Я тікала в густий ліс, остерігаючись зустріти когось, тоді як потрібно було шукати того, хто міг би мені допомогти. Тож сьогодні, поки Касс у крамниці, я вийду на ту широку стежку.

***

Спустившись стежкою, я зупинилася на роздоріжжі. На стрілці, що вказувала направо закрученим почерком було написано: крамниця «Трави та зілля».

Як банально.

Стрілка наліво вела до Долини. І що ж це означало?

Біля крамниці буде багатолюдно, а Касс… Касс не дозволить мені говорити ні з ким. Навіть випадково. Тому я повернула ліворуч.