Розділ 2

— 3 двадцяткою, Корі! — закричала Венді, здіймаючи пляшку. Її чорняве волосся розтріпалося, а очі вже блищали від надміру настрою. Після першої пляшки гучність музики зросла.

На правах працівника ресторану я увімкнула стару пісню Nickelback «If today was your last day», і Амелія задоволено запищала. Її руді локони, зібрані в неохайний хвіст, стрибали в такт музики, а на обличчі розцвіла та сама дитяча безтурботність, яку я завжди асоціювала з нею. Дівчина взяла мене за руки й потягнула танцювати. До нас приєдналася Венді, тримаючи келих вина, яке вихлюпувалося при різких рухах. Пізніше доведеться мити підлогу. Містер Доун залишив мені ключі й дозволив відсвяткувати з подругами. Я не можу його розчарувати, та й ця робота мені потрібна.

— Ну, і що у вас з Джейденом? Чому він не прийшов? — запитала Амелія, перекрикуючи музику. Її голос був сповнений того легкого занепокоєння, що часто виникало, коли вона турбувалася про мене.

— Він сьогодні не може, сімейні справи, — я усміхнулася, щоб вдати, ніби зовсім не засмучена. — Облиш, мені зараз не до цього, оренда на носі.

— Корі, це ж твій день народження, — пʼяно вигукнула Венді, падаючи на стілець і сміючись так, що ледве переводила подих. Вона, як завжди, була центром уваги. Завжди така яскрава, як блискучі камінці на її сукні. — Не можна все життя працювати й економити. Має бути хоч трохи романтики.

— І що, як твій містер Досконалість? — запитала Амелія, підколюючи Венді, і хоча вона намагалася виглядати серйозною, в її очах вже блищала насмішка.

— Містер Досконалість... — Венді махнула рукою й знову взялася за пляшку. — Пішов до іншої. Сказав, що я "занадто". Ну й нехай. Я ще зустріну свого рок-зірку!

Я засміялася, але сміх трохи потьмянів. Знову настигли думки про батьків, дім і про те, що доросле життя в двадцять зовсім не таке, яким я його уявляла. Музика раптово змінилася на більш енергійну, з'явилася нова пісня, що майже ідеально відображала мої відчуття — агресивний біт, ніби серце намагалося вийти з грудей.

— А тобі потрібен хтось, хто підхопить тебе, коли ти падаєш, — прошепотіла мені Амелія, обіймаючи за плечі.

— Я ще не падаю, та й в мене є Джейден, — відповіла я з усмішкою, хоч у глибині душі відчувала, наче щось все ж тягло мене вниз.

Амелія та Венді дружили зі мною з десяти років. Ми були однокласницями, а потім подруги вступили в університет. Для спільних розваг в нас знаходилося не так багато часу, як хотілось, але такі події, як день народження, ми обовʼязково святкуємо разом. Для мене вони як два полюси: Венді — шалена й безстрашна, вона завжди готова до нового, хоч і дуже легко захоплюється і так само швидко забуває; Амелія — спокійна й врівноважена, її думки часто заглиблені в себе, але в середині вона гаряча й рішуча.

Амелія як і я, була рудоволосою, і через свій низький ріст, виглядала як моя молодша сестра. В шкільні роки я частенько залишалася на ночівлю у неї. Тітка Елоїза навіть не протестувала, адже була тільки рада здихатися мене на певний час.

— Ось, випий ще, — Венді підбігла з трьома бокалами, наповненими вином до самого краю. Її розкута усмішка відразу знову захопила мою увагу.

Ми втрьох цокнулися келихами й випили все до дна. Стало значно веселіше. Музика змінювалася, і зараз на фоні лунала стара пісня "Backstreet Boys". Вона нагадала нам шкільні роки, коли ми всі мріяли про ідеальні стосунки й велику любов, сміялися до сліз, слухаючи ці пісні.

— Ти вже сказала тітці, що скоро зʼїдеш? — Амелія хотіла перекричати пісню, але та вже закінчилася і дзвінкий голос дівчини пронісся рестораном.

— Ще ні, не хочу її передчасно ощасливити. Та й розповідати наперед — погана прикмета.

Амелія лише знизала плечима, і коли Венді знову принесла келихи, ми одночасно без причини розсміялись. Я випила ще, а потім ще. Завтра в мене вихідний і я нарешті добре висплюсь. Сподіваюсь, тітка не будитиме мене вранці. Вона не проти, щоб я працювала щодня.

Коли в голові закрутилось, я сіла за стіл перепочити. Дістала телефон, щоб перевірити повідомлення від Джейдена, але він нічого не писав. Я розмовляла з ним вранці й таке враження, ніби одного дзвінка на день для нього стало достатньо. Через мою постійну зайнятість на роботі ми дуже віддалилися один від одного. І щоб бути ближче до свого хлопця, я придивилася квартиру недалечко від його будинку. Влаштую Джейдену несподіванку. Він буде радий, що більше не доведеться витрачати понад годину часу на їзду до мене. Я зможу забігати до нього в гості хоч щовечора. Ці думки трохи заспокоїли мене й заповнили ту неглибоку ямку, яку Джейден викопав своїми руками, коли почав ігнорувати мої вечірні повідомлення.

— Корі, ти готова?

Амелія несла мені святковий шоколадний торт з вишневою начинкою і лікерним просоченням. Я знала це, адже тільки такий торт був сьогодні в асортименті ресторану. Крем на краях трохи підсох, а вишенька на верхівці ледь трималася на місці.

— Сподіваюся, він ще не отруйний, — з іронією пробурчала я, спостерігаючи, як Венді намагалася вставити свічку прямо в центр.

— Не бурчи! — відповіла Амелія, підпалюючи коротеньку свічку запальничкою. — Це ж твій торт, хоч який!

Я сіла перед ним, дивлячись на маленьке полумʼя, що хиталося від легкого протягу. Вогник ніби коливався разом із моїми думками. Амелія й Венді замовкли й чекали.

— Давай, загадуй! — підганяла мене Венді, знову сміючись. — Але не кажи в голос, інакше не збудеться! — подруга спробувала стати поруч біля мене, але похитнулася і спіймавшись за спинку стільця, повільно сіла.

— Щось мені зовсім не добре, — зітхнула вона.

Я подивилася на цифру «двадцять» і подумала про те, що це повинен бути хороший рік для змін.

— Я хочу, щоб моє життя нарешті змінилося, — промовила я в голос і задула свічку.

Вогник зник, і тиша заповнила кімнату на коротку мить. Десь на фоні хрипіла музика, і Венді вже встигла встромити ложку в торт, не чекаючи дозволу.