«3»

День закінчувався дощем та повною відсутністю думок про завтра. Шалений ритм мегаполісу відібрав всі сили, не було бажання відкривати комп'ютер, щоб подивитися чи прийшло повідомлення від завідуючої. З кожною секундою очікування ми втрачаємо надію забрати Олесю і виховувати її. Артем проводить під ворітьми дитячого будинку більшість вільного часу, але від цього нічого не змінюється.
Я втомилася тільки те й робити, що просити допомоги там, де її ніколи не дають. Я наче стою біля каси та чекаю, поки хтось таки змилується та пропустить поза чергою і довгоочікуваний білет буде в моїх руках. Вчора прийшло відчуття ніби якась істота висмоктує з мене жагу боротися, повільно та непомітно підкравшись до душі відрізала головну жилу і вона більше не мерехтить. Єдине, що рятує це думка про Тарасика, обіцянка собі зробити його щасливим. Коли він після ігор приходить до мене в кімнату, сідає на коліна, бере за руку і захоплено розповідає як йому подобається новий подарований тракторець, моє серце набирає оборотів та продовжує працювати ще з більшим натхненням.
У дітей є вміння з’являтися вчасно у той самий критичний момент, який виявиться падінням або навпаки злетом. Одні люди відбирають крила, обрізають їх величезними ножицями байдужості, стоять біля тебе коли ти на краю схилу вовтузишся в вологій землі, а інші підходять та рятують. Так от ці "інші" потім зовсім не просять взаємності, і тим більше ніколи не згадають про свій благородний вчинок. Тарасик один із небагатьох, хто любить мене не за щось, а просто так. Він говорив про це, коли ми виходили з дитячого будинку. Хоча хлопчик на той момент мене майже не знав, але наважився сказати такі важливі слова. 
Через годину Артем приведе Тарасика додому, тому що сьогодні у мене була нарада і я не змогла забрати його сама. Нікому крім нього довірити дитину не можу, боюся, що стороння людина чимось його образить і він почне плакати. Мені неприємно дивитися як з дитячих очей котяться сльози, а серце болить від нерозуміння, чому все так виходить. Колись в дитячому будинку вихователька відібрала у мене улюблену ляльку та закинула її в комірчину і без пояснень поставила в куток на весь вечір. Я сиділа, рахувала кубики на підлозі і думала над тим, що я могла такого зробити аби зі мною так жорстоко повелися. Виявляється, їй просто не сподобалось ця іграшка, вона вважала, що лялька заважає мені вчити уроки. Подібне ставалося ще не раз, але ті перші переживання залишилися досі. 
У вихованні Тарасика я намагаюся підходити розумно до кожного сказаного речення, зробленого вчинку та обіцянок, тому що все скоєне він запам’ятовує і рано чи пізно  його накопичені емоції будуть на поверхні. Потрібно щоб дитина відчувала себе захищеною, адже найголовніше для них бачити щиру батьківську увагу, піклування, посмішку за обідом та обійми, яким немає конкуренції. 
– Ми вдома. – горлає з входу Артем. – Чому нас не зустрічають?
Я вийшла з кухні витираючи руки від муки та тіста і ледве не втратила свідомість. Тарас ховався за спиною Артема, було видно лише величезний балабон його шапки. Взуття в болоті, навіть на носі грязюка, а рукава куртки мокрі, з них капала вода. 
– А хто там ховається? – с посмішкою запитала я. 
– ЯЯЯЯ.
– А хто це я? 
– Тарасик. 
– Я б теж заховався, але немає куди. – жартома промовив Артем. – Ми трохи замурзались, коли грали в футбол. Тарас зачепився за м’яч і впав в глибоку калюжу. Чесно ми її навіть не помітили. 
– Зрозуміло. Що мені з вами робити? 
Тарас розгублено подивився на мене, а потім на Артема. Він зняв шапку та поклав на стілець, який стояв поруч нього, сів на підлогу і опустив очі. Його маленькі долоні йорзали шапку по кахлю, очі налились слізьми. 
– Ти тепер думатимеш, що я поганий? 
– Звичайно ні. 
– Ти не припиниш мене любити? 
– Ні. 
– Чому? 
– Тому що ти моя дитина. 
– Навіть коли я замурзав нові кросівки? 
– Навіть коли ти замурзав нові кросівки. 
Тарас зіскочив на ніжки та міцно мене обійняв. В останній час він постійно мене обіймає, з будь-якого приводу. Спочатку мене це лякало, але тепер ні. Так він виражає свою вдячність за те, що приймаю його таким який він є; неслухняним, сумним, веселий, байдужим або навпаки цікавим до всього. Я не можу його змінити, змусити бути завжди слухняним, адже дитина не робот, щоб виконувати забаганки дорослого. 
– Я все розумію. – Артем секунду мовчить. – Але їсти хочеться. Мене сьогодні нагодують чи я голодним буду? 
– Нагодую, куди я дінусь. 
Артем з Тарасиком пішли до ванної кімнати мити руки. Я на кухні розігрівала картоплю та робила овочевий салат. Як тільки Тарасик почав жити в мене, він не їв овочі взагалі, окрім моркви та картоплі. Я вигадувала цікаві страви та прикрашала їх незвичним способом аби Тарасик хоча б трохи поїв. Так петрушка перетворилася на чубчик, маслини на очі, а твердий сир став машиною з причепою. 
Мої хлопці повернулися вже чистими та пахучими. Тарасик помив руки своїм милом, яке пахне малиною і дуже цьому тішився. Він всівся на коронне місце та чекав вечері обертаючи ложку. Я досі не можу навчити дитину правильно її тримати, але якщо зізнатися, Тарасик не хоче вчитися. Каже, що так зручніше, в шлунку більше вміщається супу, а макарони у формі букв дають йому можливість краще розуміти текст книжок. 
– Всім смачного. – з повним ротом картоплі промовив Тарасик. 
– Дякую, малий. – відповів Артем. 
Дивно, але я майже ніколи не уявляла як це сидіти на кухні разом з найріднішими людьми. Я звикла до того, що з колишнім чоловіком ми рідко вечеряли разом, а якщо це і відбувалося, то не так як я очікувала. З приходом Артема і Тарасика вечірня трапеза стала для мене не лише жуванням їжі і запиванням салату соком, вона набула іншого значення. За вечерею можна поговорити про важливе, розповісти смішну історію та показати фотографії дядечка з черги до окуліста, який носить в кишені радіо і танцює, коли грає шансон. Зазвичай люди сприймають родинні посиденьки за столом як щось примітивне та нецікаве і не задумуються, що кілька слів від дитини чи бабусі можуть змінити світогляд та відношення до багатьох речей.
Вчора ми ледве не затопили сусідів, тому що зненацька прорвав кран і я в паніці не знала, що робити. Взявши себе в руки я згадала візит Артема та статтю, яку він читав, якраз про дії в таких ситуаціях. Тоді я злилась на нього за те, що він займається дурницями, не здогадуючись як через кілька днів мимовільно почутий текст збереже в моєму гаманці кілька тисяч гривень. 
– Дякую за вечерю. – сказав Артем перегортаючи газету. 
– Немає за що. Зараз чай будемо пити. 
– Я не буду, мені вже час йти. 
В такий пізній час я не хотіла відпусками його додому. Дорогою могло статися що завгодно, адже вночі на вулицях вдосталь не дуже розумних. Буває повертаюсь додому трамваєм і чую розповіді про те, як вчора на узбіччі дороги знайшли труп молодого чоловіка з проломленою головою або дівчину, яка дивом залишилася жива після глибокого ножового поранення. Мені не зрозуміло звідки береться така жорстокість і чому деякі люди, які роблять подібні вчинки, думаю, що мають право відібрати чуже життя. Кожен хто живе на землі майже нічим не відрізняється від іншого, тому що Господь створив нас  рівними і ми не повинні про це забувати. 
Одні знаходять рішення в тому щоб піти і вкрасти, розбити вітрину дорогого ювелірного магазину, вичистити його вщент, спокійно продати та отримати легкі гроші. Інші віддають половину набутого майна аби врятувати життя ледве знайомої дитини, яка на майданчику з усмішкою подарувала улюблену іграшку. Ми самі обираємо як нам чинити, тому що носимо в собі різну кількість добра, співчуття та поваги. 
Якесь дивне відчуття не дозволяло відпускати Артема, тихим голосом говорило на вухо: «Нехай він залишиться тут». Впродовж декількох хвилин я слухала цей голос, намагалася розібрати, що він мені говорить, але не змогла розуміти. Коли Артем зачинив за собою вхідні двері на серці з’явився камінь, стало важко дихати, але тяжкість так швидко зникла як і пришла. 
Я стояла на кухні та мила посуд, Тарасик давно спав. Сьогодні у нього був день багатий на ігри та емоції, тому він самостійно, не чекаючи мене,  пішов відпочивати. На вулиці вже по-справжньому темно, не видно тіней дерев та будинків, навіть не чути, як проїжджають автомобілі. Через тиждень закінчиться осінь, на її місце прийде грудень. Синоптики говорили, що зима цього року буде пізньою, але не дуже лютою.