Глава 3
Страх прийшов на острів непомітно.
Спочатку люди лише перешіптувалися про нічний стукіт і дивні сліди на піску. Потім почали зачиняти віконниці раніше, ніж зазвичай, і не виходити надвір після заходу сонця.
Але справжня паніка почалася тоді, коли зникла перша людина.
Томас був одним із наймолодших рибалок на острові. Саме він тієї страшної ночі одним із перших намагався дістатись до приреченого корабля.
Після шторму він не раз сміявся зі страшних історій.
— Якщо привиди існують, нехай самі ловлять собі рибу, — жартував хлопець у шинку.
Уранці він, як завжди, вирушив у море. Дружина бачила, як його човен відпливав від пристані. Декілька рибалок навіть помахали йому рукою.
І більше Томаса ніхто не бачив.
Коли сонце почало хилитися до заходу, його дружина занепокоїлася. До ночі тривога охопила вже все селище.
Чоловіки взяли ліхтарі та вирушили вздовж узбережжя. Вони кликали його до світанку. Марно.
Наступного ранку один із рибалок помітив човен далеко від берега. Він повільно гойдався на хвилях.
Порожній.
Кілька чоловіків підпливли ближче й підтягнули його до суші.
У човні не було слідів боротьби. Не було крові. Не було навіть рибальських снастей. Наче Томас просто підвівся й вийшов посеред моря.
— Це неможливо, — прошепотів старий Оуен.
Потім один із чоловіків нахилився і завмер.
На дні човна щось лежало. Темне. Покрите іржею. Він підняв знахідку.
І…, це був важкий залізний шматок ланцюга. Такий самий, як ті кайдани, які море викинуло на берег після корабельної аварії.
Усі мовчали. Ніхто не наважувався вимовити жодного слова.
Ланцюг був мокрий. Наче його щойно витягли з морської безодні.
Тієї ночі в будинку Томаса знову почули стукіт у двері. Тук. Тук. Тук. Дружина сиділа біля каміна і тремтіла від страху. Стук лунав дедалі голосніше.
Нарешті жінка наважилася визирнути у вікно. За дверима нікого не було. Лише мокрі сліди босих ніг на землі.
І ще дещо.
Серед відбитків виднілися вузькі борозни. Наче за кимось по землі тягнувся важкий залізний ланцюг. Від самого порога.
Прямісінько в море.