Глава 15

ГЛІБ

Почуваюся мов у тумані. Але повільно виходжу з кабінету Влади. Йду коридором, а в голові гудуть її слова: «...якби я залишилася з тобою, Святослава зараз би не було...». Це треш. Почуваюся останнім покидьком. Зрештою, не шукаю собі виправдань. Схоже, я таким і був. Просто не помічав цього. Вважав, що роблю все правильно, а насправді... Всередині все стискається від сорому та неприємних відчуттів за свої слова та вчинки.

Опинившись на парковці, сідаю за кермо. Руки самі стискаються в кулаки. Відкидаю голову на підголівник.

Перед очима досі стоїть Влада. В її красивих очах бринять сльози. А скільки болю в них було. Скільки відчаю у голосі... Душа рветься на шматки. Вона наче нічого такого не сказала, але я подивився на світ іншими очима після її слів. Наче побачив себе зі сторони. І те, що я побачив, страшенно не подобається мені.

Шість років тому я був упевнений, що Влада просто пішла з мого життя. Зникла. Не захотіла залишатися поруч. Не хотіла ревнувати, не хотіла приймати мене таким вітряним. І лише зараз вперше замислююся над тим, що вона пережила після нашого розставання. Я ж справді не думав її шукати. Я звик, що дівчата йдуть: хтось мовчки, а хтось зі скандалами та істериками.

Її слова досі дзвенять у вухах, і в кожному її слові — щира правда. Руки стискаються в кулаки сильніше. Дідько, яка ж я мерзота... Аж самому гидко. Я ж навіть не думав, що все настільки серйозно.

Заплющую очі, а в уяві знову постає вона. Красива, усміхнена... Тільки я раніше був сліпим. Поруч зі мною була дівчина, з якою я міг мати все: щасливу сім’ю, сімейний затишок та спокій. Але вона права, я обрав безтурботне життя та розваги.

А вона ж колись дивилася на мене так, ніби я був цілим світом. Та я запізно це зрозумів. Я ж увесь цей час думав, що вона просто втекла, просто викреслила мене зі свого життя. Гадав, знайшла когось іншого та давно забула мене. А зараз сиджу в машині і розумію, як вона жила усі ці роки. А я навіть не здогадувався ні про що.

Важко зітхаю, і перед очима з’являється Святослав. Русе волосся, великі очі. Тоді я дивився на нього як просто на малого хлопчика, а зараз бачу у ньому свого сина. Мого хлопчика, про існування якого я навіть не здогадувався. Я пропустив найцікавіше в житті своєї дитини. Я все пропустив: перше слово, перший зубчик, перший крок... Не допоміг, не підтримав, і від цього щемить душа.

Сьогоднішній день розділив моє життя на «до» та «після». Розплющую очі, і в голові спливає спогад шестирічної давності. Той фатальний момент нашої з Владою розмови. Він настільки чіткий, ніби це було вчора. І моя колюча фраза наче блискавка промайнула в голові.

— Якщо колись якась дівчина скаже, що вагітна від мене, я першим ділом попрошу її позбавитися дитини. Діти мені не потрібні...

Тоді я навіть не замислювався над сказаним. Я просто жив одним днем. Я боявся відповідальності. Боявся втратити свободу. Боявся всього, що могло змінити моє безтурботне життя.

А тепер я розумію, яким бовдуром був тоді. І не дивно, що Влада дивиться на мене з ненавистю. Вона має на це повне право. Не дивно, що бачити мене не хоче, і навряд чи до дитини підпустить, тому що вона досі вважає мене загрозою для власної дитини.

Знову заплющую очі. В уяві знову Святослав — мій син. Всередині все перевертається. Я б тепер віддав усе, аби повернутися на шість років назад. Та, на жаль, час не повернути. Але тепер я знаю, чого хочу. І тепер мої бажання інші: це не дівки чи клуби, це бажання спілкуватися зі своїм сином. Бачити, як він росте, бути з ним поруч всюди та завжди. А ще хочу, аби він кликав мене татом. Та чи погодиться на це Влада? Вона точно вважатиме мене недостойним бути гідним батьком... Вона он як левиця захищає свого сина. І тепер я її розумію.

Знову розплющую очі. Мені хочеться, аби цей переломний момент між нами відбувся якнайшвидше, але я розумію, що після сьогоднішньої розмови нам з Владою потрібно заспокоїтися.

А мені потрібно знайти підхід до Влади і вмовити її бачитися з сином. Я розумію, що навряд чи вона пробачить мені мій вчинок. Але з сином бачитися заборонити не може. Тепер я повинен зробити все, аби виправдати довіру дівчини, яку колись так безглуздо втратив. Не певен, що в мене є шанс, але маю на це надію.