Глава 13

ВЛАДА

Ранок середи почався з неприємного сюрпризу. Наталія Василівна прийшла до мене писати заяву на звільнення. Обурювалася, наче я ворог народу. Нецензурно висловлювалася на мою адресу та адресу мого сина. А я просто мовчки чекала, доки вона напише заяву та піде. Бо, якщо чесно, я вдячна їй, що вона йде сама. Бо працівник з таким словниковим запасом мені точно не потрібен.

Хоча в мене таки проблема. Бо тепер мені потрібно шукати працівника, причім терміново. Але я впораюся. І в мене іншого виходу просто немає. Зрештою, не вперше.

Після неприємної розмови з вихователькою, я видихнула і одразу виклала на сайті вакансій оголошення про терміновий пошук виховательки.

Спершись на спинку крісла, видихаю. Погляд стрибає на гору звітів, за які мені зовсім братися не хочеться. Але мушу. Тут мої хочу не хочу зайві.

Тільки набралася натхнення, як у двері стукають. На мить заплющивши очі, дозволяю увійти. Коли двері повільно прочиняються і всередину входить Сташевський, у мене стається шок. Адже його побачити тут я аж ніяк не очікувала. Страхи розбурхують нервову систему. Бо навіть уявити боюся, навіщо він прийшов сюди. Сьогодні наче всі ворота замкнені на замки.

Сташевський вдягнений у діловий костюм, впевненою ходою наближається до мене. І з кожним його кроком в мені наростає ще більше страху. Кліпнувши, заглядаю в його очі. В них жодних емоцій, лише холод. Виразу його обличчя зрозуміти не можу, і від цього іще страшніше.

— Глібе, що ти тут робиш? — спантеличено цікавлюся і відчуваю, як тіло охоплює дрібне поколювання.

Але Гліб мовчить. Він зупиняється біля мого столу, кілька секунд дивиться на мене згори вниз і мовчки кладе на стіл папку.

Я не зрозумію, що саме в ній. Але передчуття вже погане.

— І тобі доброго дня, Владо! Може, поясни мені дещо? — його голос звучить рівно, майже спокійно. Але в цьому спокої забагато низького тону.

Нервово зволожую вуста і намагаюся вдавати байдужість.

— Що саме тобі пояснити?

— Чому твій син по батькові Глібович?

Моментально завмираю. Дихати стає важко, повітря вмить наче стає густішим.

— Ти про що? — одразу напружуюся. Вдаю, наче не зрозуміла.

Гліб нахиляється трохи вперед, спираючись руками на стіл. Його погляд наче проходить наскрізь.

— Про це, — він легким рухом відкриває папку і тицяє на два слова, від яких в мене мороз по шкірі.

«Святослав Глібович».

Дивлюся на ініціали сина і на мить у голові стає порожньо. Одна дрібна деталь, яка видала мене з потрохами.

— Це… — затинаюся. А тоді напружено питаю. — А що тут дивного? — нарешті оговтуюся я, але голос тремтить, зраджуючи мене. — Мій син по батькові Глібович. Тому що його батько Гліб...

Сташевський повільно випрямляється.

— Тобто?! Це я? — перепитує зірвано він.

Ці слова обпікають, наче вогонь. Нервово ковтаю. На мить відводжу погляд, намагаючись зібратися. Серце б’ється так сильно, що здається, навіть Гліб поруч чує його гул.

— Це просто… збіг, — впевненіше випалюю я. І одразу суворо додаю: — Глібе, не шукай того, чого немає.

Він кілька секунд мовчить та дивиться на мене так, ніби намагається просканувати.

— Збіг, Владо? — ошелешено перепитує він. — Ти себе взагалі чуєш? Який до біса збіг? Це мій син, — холодно констатує він і продовжує: — Все сходиться. Ти пішла від мене шість років тому...

Обнявши себе руками, стискаю пальці в кулаки. Розумію, що цей обман — безглуздя, але я не хочу, аби Сташевський знав правду.

— І чого ти хочеш? — тихо питаю, намагаючись впоратися з шаленим хвилюванням.

Він примружується. На обличчі ходять емоції, і мене це страшенно лякає. Його погляд на мить ковзає убік, до вікна, а потім знову повертається до мене.

— Владо, я хочу знати правду... — нарешті заявляє він. Знову повисає напружена та важка коротка пауза, а по ній звучить його холодний наказ: — Тому не потрібно нічого вигадувати. Я все одно дізнаюся правду. Це лише питання часу.

Дивлюся на Гліба, і душа рветься на дві частини. Одна розуміє, що брехати немає сенсу, інша вперто не хоче розповідати правду.

Нервово зволожую вуста і розумію, мій спокій закінчився в той момент, коли ми з Глібом зустрілися знову.

Наші погляди зустрічаються, але я не хочу здаватися, не хочу казати правду навіть при тім, що знаю: він все одно її дізнається. Але це буде не зараз. Бо поки він має лише голі підозри, не підтверджені фактами.