21. Жорсткий старт

21. Жорсткий старт

Усередині корвета було тісно, але функціонально. Всюди стирчали труби, товсті пучки кабелів, закріплені скобами, й аналогові датчики зі стрілками. Томасові вдарив у ніс специфічний, ні з чим не зрівнянний запах старого бойового зорельота, і чоловіка охопила ностальгія за старими добрими часами, коли він ще був на своїх двох і тільки починав літати на такому корветі. 

Теоніла кинулася до лівого крісла пілота, і її пальці швидко забігали по тумблерах, вмикаючи живлення.

— Реактор у нормі, — бурмотіла вона, трохи нервово кусаючи губу. — Зараз, зараз... Де тут запуск маневрових? Ага, ось...

Томас стояв за її спиною і дивився на приладову панель. Його погляд почав жадібно бігати по знайомих до болю важелях, по потертому штурвалу, обтягнутому грубою шкірою, і руки мимоволі смикнулися до панелі управління, а ноги до крісла першого пілота. Він упізнав цю панель, старий і витривалий «Вектор», на якому він літав ще курсантом, а потім і в перші роки війни. Машина була важкою й незграбною, не кожному підкорялася й не пробачала помилок, але в умілих руках творила дива.

Томас обережно поклав руку на плече Теоніли й злегка поторсав, не бажаючи грубо відштовхувати жінку, бо відчув, що йому так і хочеться. Хочеться відігнати її й самому (самому!) вести цей корабель, крудель його бери! Оце його накрило!

— Посунься, — хрипко сказав він.

Жінка здригнулася і глянула на нього, обернувшись.

— Що? Ти з глузду з’їхав? Ми втрачаємо час! Сідай у крісло другого пілота і моли всіх богів, щоб я згадала, як вивести цю штуку на орбіту!

— Ти археологиня, Теоніло, — все-таки трохи грубо відрізав Томас, не прибираючи руки. — Ти вмієш копатися в землі й вигрібати з піску черепки, чи як ви там зараз це робите, а це бойовий корвет. Він потребує професіоналізму й витримки. 

Він нахилився ближче, і в його голосі, зазвичай злому й роздратованому, раптом пролунала дивна і майже хлопчача нотка благання. В очах блиснув азарт, якого там не було дуже давно.

— Ну ж бо! Дай мені, я поведу, — пробурмотів він, кивнувши на штурвал. — Я знаю цю пташку, бо на таких літав, коли ми почали війну з паратанісами. Я відчуваю її, як себе. Дозволь мені... Я витисну з неї все, що вона може, обіцяю. Просто дай мені штурвал.

Теоніла на мить завмерла, дивлячись у його очі. Вона побачила там не просто бажання покермувати, а голод людини, яка побачила те, чого хотіла вже давно. 

Жінка мовчки відійшла вбік.

— Тільки спробуй її подряпати, — прошипіла вона, пересідаючи в крісло другого пілота. — Батько мене з того світу дістане.

Томас не відповів, бо впав у пілотське крісло, наче в рідні обійми. Його пальці лягли на штурвал, і він відчув, як вібрація корабля проходить крізь його тіло, з’єднуючись із ним в одне ціле. Навіть фантомний біль у ногах зник.

— Так, собацюро, геть звідси! Йди назад! — гаркнув він псу, котрий спробував примоститися в його ногах. — І тримайтеся міцніше! — це вже звернувся й до Теоніли. 

Чоловік швидко, майже не дивлячись, клацнув кількома тумблерами, вимикаючи обмежувачі тяги, про які Теоніла, мабуть, навіть не знала. Двигуни тепер загуділи інакше, здавалося, загарчали майже зі злістю.

Раптом по корпусу ангару щось ударило, а десь зовні почувся вибух, і крізь напіввідчинені ворота блиснули спалахи лазерів. Одразу ж за цим стіна ангару праворуч розлетілася, і в дірку просунувся ніс бойового глайдера Корпорації.

— Невже не встигли? Запізно! Вони вже тут! — скрикнула Теоніла.

— Саме вчасно! — вишкірився Томас, рвонув штурвал на себе, вдарив по форсажу, і «Срібна Стріла» буквально підстрибнула.

Корабель зірвався з місця, збиваючи реактивним струменем усе, що було позаду. Томас спрямував корвет прямо у ворота, знісши обидві стулки і зачепивши верхню балку ангару. Іскри сипонули дощем, а другий бойовий глайдер, що перегородив їм шлях, просто здуло ударною хвилею від дюз корвета. Томаса втиснуло в крісло, перевантаження здавило груди, але він зненацька зареготав, щасливий відчути те, що приносило йому невимовний кайф. Круделні яйця, він знову був пілотом!

— Піднімайся вгору! — закричала Теоніла, дивлячись на прилади, які показували критичне перевантаження і роботу двигунів на межі.

— Знаю! Не вчи солдата заряджати гармату! — відгукнувся Томас майже весело, тягнучи штурвал на себе і відчуваючи, як старий метал стогне від напруги, але слухається.

Корабель задер ніс, рвонувши уверх, пробиваючи стіну дощу і прямуючи в захмарене небо. По корпусу застукотіли чи то кулі, чи то уламки бетону, але старі силові щити, які Томас увімкнув в останню секунду, не підвели, слухняно спалахнули синім маревом, поглинаючи удари.

Томас вів корабель професійно й елегантно, змушуючи його робити те, що було за межею технічних інструкцій, і «Срібна Стріла» надсадно ревіла, але швидко йшла вгору, втікаючи від переслідувачів на орбіту планети…