19. Втеча

19. Втеча

Аерокар рвонув у небо, втискаючи пасажирів у крісла. Турбіни вдарили повною тягою, закручуючи повітря у вихор. Дрон, що завис перед лобовим склом, потрапив просто в зону збурення, його стабілізатори не витримали різкого перепаду потоків, корпус смикнуло й закрутило, і за мить його відкинуло вбік. Він зник у сизій дощовій імлі, вдарившись об фасад десь нижче.

За кілька секунд Томас впевнено пронизав скупчення важких хмар над головою і вирвався під сліпуче сонце Геліос. Друге світило, Кріпс, менше і не таке яскраве, якраз вставало на горизонті, і Томас подумав, що їм сьогодні дуже пощастило. Адже сьогодні гравітація поводилася рівно й передбачувано. Під час періодів, які називалися тут Важкопресами і траплялися двічі на рік, коли обидва сонця й сусідня близько розташована планета Лайкта, сходилися в небезпечні поєднання, такий зліт із даху перетворився б на чисте безумство. Зліт був миттєвим, і дощове місто, поліцейські сирени та найманці корпорації залишилися десь унизу, в сірій імлі.

Томас вирівняв машину. Руки на штурвалі ще тремтіли від напруги, але він змусив себе заспокоїтися. Кинув погляд на панель приладів і зрадів, бо аерокар працював бездоганно. Робопес, що нерухомо сидів біля консолі, ідеально стабілізував політ, прораховуючи траєкторію краще за будь-якого пілота.

— Ми вирвалися, — констатував Томас, спрямовуючи аерокар вперед.

Теоніла розплющила очі, і Томас зауважив, що в її погляді не було паніки.

— Це ненадовго, — нервово промовила вона. — Цей кар нашпигований електронікою. Корпорація зламає його захист максимум за десять хвилин, навіть із твоїм собакою, — кивнула вона на пса. — Думаю, незабаром вони вирахують наш вектор руху. Крудельне лайно, мої рахунки заблоковані, у квартирі літають озброєні дрони, мій аерокар пошкоджено, а сама я лечу в салоні з якимось маніяком та нашпигований невідомо чим псом! — вона схопилася за голову й тихо застогнала. — І пальму не розпакувала! — додала вона раптом.

Томас, почувши останню фразу, розреготався.

— У тебе життя під загрозою, а ти думаєш про якусь дурну пальму!

— Ти нічого не розумієш! — огризнулася Теоніла.

Робопес на панелі клацнув роз'ємом, висмикуючи кабель із порту, і той блискавично, зі свистом, змотався назад у пащу. Зелене світло в очах згасло, змінившись на звичне чорне. Пес стріпнувся, наче обтрушуючись від води, знову перестрибнув на заднє сидіння й усівся там. Висолопив свого звичайного рожевого язика і, дивлячись на Томаса, весело й дзвінко гавкнув і заметеляв хвостом.

— Ну ти даєш, собацюро, — гмикнув Томас, вперше дивлячись на собаку без звичного роздратування. — Беру свої слова та образи назад. Ти виявився корисною залізякою. Навіть дуже, — потім повернувся до жінки й сказав. — Нам треба позбутися цієї машини і зникнути з радарів. А це значить, треба позбутися аерокара. І міста теж, бажано. А краще й планети. У тебе ж є корабель? Ти казала про експедиції.

— В експедиції я літаю службовими машинами. Вони не підходять. Але в мене є «Срібна Стріла», — відповіла Теоніла. — Це старий експедиційний корвет мого батька.

Томас здивовано глянув на неї.

— Експедиційний корвет "Срібна Стріла"? Знаю про них. Я думав, їх списали ще років двадцять тому.

— Я тримала його законсервованим про всяк випадок, — Теоніла жорстко усміхнулася. — Батько завжди казав, що колись настане день, коли електроніка зрадить, а старе залізо врятує життя. Здається, цей день настав.

— Він на ходу? — діловито уточнив Томас.

— Повні баки, автономна система життєзабезпечення. І головне — жодних жучків Корпорації та підключення до міської мережі. Якщо ми дістанемося до ангара раніше, ніж вони перехоплять керування цим каром, у нас є шанс. Він стоїть у приватному ангарі в старому космопорті на околиці куполу. За промзоною, якщо знаєш, про що я. Я його не використовувала років зо п'ять, але він на ходу.

— Старий — це добре, — кивнув Томас, розвертаючи аерокар у бік промислової зони. — Ти маєш рацію, у старих машинах менше електроніки, яку можна заблокувати віддалено. Сподіваюся, твій батько не ставив на нього таких дурних замків, як на цю мильницю.

— Не називай мою машину мильницею! — обурилася Теоніла. — Це елітний спорткар! Він коштує, як маєток у Купольних Садах!

Томас присвиснув. Будинки там і справді мали космічні ціни.

— Твій елітний спорткар ледве не став нашою елітною спорттруною, — відрізав Томас. — А тепер тримайся, ми йдемо на зниження.

Томас рвонув штурвал, різко змінюючи курс. Аерокар пішов униз, пірнаючи назад у хмари, у бік промзони та іржавих кістяків старого космопорту.

— Якщо твоя «Стріла» справді заведеться, то, можливо, ми зможемо якось виборсатися з нашої халепи…

⭐Дякую за підтримку і коментарі⭐