17. Дрони

17. Дрони 

У хол, разом із вітром і дощем, увірвалися три чорні дрони. Вони були схожі на розлючених шершнів, з червоними сканерами і висунутими дулами міні-кулеметів.

— Крудель мене бери, вони вже тут! — загорлав Томас, притискаючи жінку обличчям до підлоги і накриваючи її своїм тілом.

Над їхніми головами просвистіла кулеметна черга, вибиваючи фонтан скла й уламків із протилежної стіни, де висіла якась абстрактна картина. Тепер вона стала ще більш абстрактною, вся в дірках від куль.

Теоніла заврещала, намагаючись вирватися.

— Що відбувається? Ти привів хвоста!

— Та плювати вже! — гаркнув Томас. — Повзи за диван! Швидко!

Він штовхнув її в бік масивного шкіряного дивана, а сам перекотився слідом. Протези стукнули об підлогу, одне коліно неприємно хруснуло.

Робопес, замість того щоб теж сховатися, раптом підстрибнув. Томас із жахом побачив, як він кинувся прямо на найближчий дрон, який опустився надто низько. Пес високо підстрибнув і вдарив передніми лапами прямо по стабілізатору дрона. Механізм втратив рівновагу, безладно закрутився дзиґою і врізався в коробку з пальмою, а та гучно впала, й зверху на неї гепнувся знешкоджений дрон, розсипавши навколо яскраві іскри.

— Моя пальма! — зойкнула Теоніла, визираючи з-за дивана.

— До біса пальма! Треба вибиратися звідси! — крикнув Томас, 

Два інші дрони розділилися. Один завис біля входу, перекриваючи шлях до втечі, а інший почав повільно облітати диван, скануючи простір червоним променем.

— Об’єкт виявлено. Ліквідація, — пролунав механічний голос.

Томас зрозумів, що це кінець, бо він не встигне якось знешкодити цей дрон, їм точно зараз буде гаплик.

Раптом Теоніла зробила дещо несподіване, жінка миттєво зірвала зі своєї шиї важке намисто і жбурнула його в дрон.

— Подавися, залізяко! Тисячі доларів насмарку, бляха-муха! — азартно, але і з жалем крикнула вона.

Звичайно, намисто не збило дрона, але воно заплуталося в одному з гвинтів. Дрон смикнувся, його повело вбік, і черга куль пройшла мимо, розтрощивши якусь, напевно, дорогущу вазу на полиці над їхніми головами.

— Нам треба на дах! — крикнула Теоніла Томасу. — У мене там аерокар! Он там вхід в кухню! Сходи нагору там! — вказала вона на двері недалеко від дивана.

Вони, рачкуючи за диваном, поповзли до кухонних дверей. Робопес миттєво оцінив обстановку і теж рванув туди. Вони забігли на кухню, і Томас швидко зачинив двері за їхніми спинами. Теоніла вдарила долонею по панелі на стіні, й там відкрився вузький прохід.

— Це пожежний вихід, він виходить на злітний майданчик! Швидко! — крикнула вона і першою побігла по гвинтових сходах вгору. За їхніми спинами дрони розстрілювали двері, намагаючись теж проникнути до кухні.

Теоніла та Томас швидко вискочили на дах. Дощ, здавалося,  посилився, а вітер буквально збивав з ніг. На посадковому майданчику стояв витончений обтічний сріблястий аерокар, схожий на дорогу іграшку.

— Швидше! — Теоніла підбігла до дверей водія. — Ідентифікація! Теоніла Яґерт!

— Доступ заборонено, — озвався аерокар приємним баритоном, ідентифікувавши голос і просканувавши її обличчя. — Ваші рахунки заблоковані. Майно заарештоване за запитом Корпорації «Аерос-Тек».

— Що-о-о?! — заверещала жінка. — Відкривай зараз же двері, крудельна бляшанко!

— Доступ заборонено, — відповів кар. — За протоколом вилучення майна. Чекайте на прибуття евакуатора.

Ззаду, зі сходів, вже чувся гул дронів. Вони все-таки впоралися з дверима на кухні.

Десь завила поліцейська сирена, і почулося далеке гудіння моторів. Томас із жахом побачив, що до будинку наближається ще кілька дронів, і він був геть не впевнений, що вони належать поліції…