16. Напад

16. Напад

— Які ще камінці? — у голосі Теоніли вже не було тієї пихатої впевненості, тільки обережність хижака, який відчув іншого хижака, і Томас зрозумів, що блеф спрацював. 

— Ті самі, — він скинув наплічник з плеча, змусивши жінку напружитися. — Ті, що ви запхали в руку своєму андроїду. А потім викинули її, як сміття, у нашу річку, в Промінь.

Він розстебнув блискавку наплічника, сягнув усередину і витягнув пакет із рукою андроїда, витягнув звідти обдерту штучну руку.

— Впізнаєте? — Томас продемонстрував їй знахідку, тримаючи за обірвані дроти, робопес теж зацікавлено глипнув на неї.

Очі Теоніли розширилися від жаху. Вона зробила крок назад, притиснувши долоню до рота.

— Лоло.., — прошепотіла вона здавлено. — Це рука Лоло.

— А, то його звали Лоло? — гмикнув Томас. — Ну, вибачайте, решти Лоло в мене немає. Тільки запчастини. Не знаю, де ви поділи тіло.

Він безцеремонно пройшов повз Теонілу до скляного столика, що стояв у центрі холу, і кинув на нього руку андроїда. Потім дістав з кишені горщик для зубних щіток, у який було складено камінці, відкрив і показав жінці. Камінці в його долоні засяяли під світлом люстри, переливаючись якимось дивним внутрішнім блакитним світлом.

Робопес, який до цього часу сидів смирно, раптом підскочив до Томаса і дзвінко гавкнув, дивлячись то на камінці, то на Теонілу.

— Забери цю тварюку! — крикнула Теоніла, але очей від камінців не відвела. Вона підійшла ближче, простягнула руку з ідеальним манікюром і торкнулася одного з кристалів в долоні Томаса. Її пальці тремтіли.

— Ти хоч знаєш, що це таке, брудний шантажисте? — прошипіла вона, не підводячи очей від каміння.

— Ну, — Томас потер підборіддя, — я думав, це алмази. Хотів спочатку продати і купити собі острів, — пожартував він. — Або хоча б нові двері. Але потім до мене завітали дуже неприємні хлопці в сірих комбінезонах і з шокерами та пістолетами. Вони дуже наполегливо шукали цю руку, хоча, напевно, все-таки не руку, а її вміст. Тому я вирішив, що цей скарб надто гарячий для моїх кишень. Я тебе вирахував за андроїдом. І тепер я тут. Що скажеш? — Томас теж вирішив не церемонитися і перейшов на “ти”.

Теоніла поглянула на Томаса, і в її блакитних очах майнув справжній жах.

— Хлопці в сірих комбінезонах? Це корпоративні чистильники «Аерос-Тех»! Крудель забирай! Навіщо ти прийшов сюди? Тепер вони мене вирахують! Ти ж міг привести їх сюди!

— Я нікого не приводив, — огризнувся Томас, закриваючи горщик і знову кладучи його в кишеню. — А от до мене вони самі приперлися. І, судячи з того, як швидко вони знайшли мене, твою адресу вони теж знають. Тому я б на твоєму місці менше переймався чистотою підлоги, а більше власною шкурою.

— Ти ідіот, — огризнулась Теоніла. — Це не алмази. Це… Втім, тобі не треба нічого знати! Просто усвідомити, що за ці камінці Корпорація знищить усе місто, якщо знадобиться!

Вона раптом заметушилася, кинулася до стіни, де висіла панель управління розумним домом.

— Системо! Протокол «Фортеця»! Блокування всіх входів! — крикнула вона.

— Підтверджено, — озвався мелодійний голос будинку. — Активація захисних жалюзі... Увага! Виявлено зовнішнє втручання. Помилка протоколу. Помилка протоколу. Помилка протоколу. Помилка...

Світло в холі раптом блимнуло і стало червоним.

— Що за крудель? — напружився Томас.

Пес зненацька загарчав, розвернувшись у бік величезного панорамного вікна, яке виходило на широку терасу. Його шерсть стала дибки, а очі-ґудзики спалахнули тривожним червоним кольором.

— Гав! Гав! Гав! — надривався він, відступаючи назад.

— Лягай! — крикнув Томас, зрозумівши, що щось іде не так, схопив Теонілу за лікоть і різко смикнув її на підлогу.

І він встиг якраз вчасно. Величезне броньоване скло панорамного вікна вибухнуло тисячами уламків...