10. Втеча

10. Втеча

Ліфт не працював. Та ніхто й не дивувався: у цьому будинку він функціонував лише по святах, а сьогодні, хоч Томас і вдягнув костюм, святом і не пахло.

— Вниз, по сходах! — кинув він псу.

Фантомний біль у куксах, який зазвичай дошкуляв йому навіть при повільній ходьбі, зараз кудись зник. Адреналін чудова штука: він глушить усе. Томас стрибав через дві сходинки, радіючи вперше за весь час володіння протезами, що електроніка працює так чітко й бездоганно. Зараз це його рятувало.

Вони з собакою пролетіли три поверхи, коли знизу почувся тупіт важких чобіт.

— Засада, трясця їхній матері! — пошепки вилаявся Томас. — Крудель їх забери!

Він різко загальмував, і пес, що біг попереду, теж зупинився, схиливши голову.

— Вгору не можна, там глухий кут. Внизу нас зустрічають… Що ж робити?

Томас роззирнувся. Вони були на п’ятому поверсі. Коридор праворуч був довгим, з тьмяними лампами, що час від часу блимали, й дратували його. А от у кінці коридору було вікно, що виходило на пожежну драбину.

— Туди! — вказав чоловік своєму псу й побіг до вікна.

Стара рама, зафарбована сотнею шарів фарби, не піддавалася. Потім Томас помітив, що вона забита цвяхами.

— Ану, залізяко, допоможи-но мені! — прошипів він собаці.

Пес підстрибнув і вдарив передніми лапами та лобом у скло. Воно, мабуть, було зміцнене, бо тріснуло, але не розбилося. Томас, не довго думаючи, розвернувся і гупнув у шибку ліктем. Брязкіт скла рознісся поверхом, і чоловік молив усіх богів, щоб ніхто цього не почув. Він вибив залишки скла при основі віконної пройми і обережно виглянув надвір.

Дощ лив, як із відра. Металева драбина, що висіла поруч, була слизькою й іржавою, здавалося, хиталася від вітру.

— Давай, собацюро, або стрибай, або злазь по драбині, — підхопив Томас пса під живіт і поставив на вузький щабель драбини. — Але якщо впадеш і розсиплешся на частини, я тебе збирати не буду! Навіть зрадію, що нарешті здихався!

Пес, на диво, швидко почав спускатися драбиною, можливо, у нього там були якісь магніти. Томас поліз слідом. Дощова вода миттєво промочила пальто, святковий костюм і самого чоловіка. Він із сумом подумав, що тепер точно схожий на безхатька, а не на ветерана космофлоту. Спускаючись, добряче забруднився у воду, бруд і все, що міг…

Внизу, біля під’їзду, стояла чорна машина з тонованими вікнами, а біля неї ще один шафоподібний чолов’яга у сірому комбінезоні, як і ті, що залишилися в квартирі Томаса.

— Тихо, — шикнув він псу, хоча той і так мовчав.

Томас намагався ступати обережно, але старий метал під вагою його тіла зрадливо рипів. На рівні другого поверху драбина закінчувалася. Далі треба було стрибати.

Він глянув униз. Висота — метрів два з половиною чи три. Для звичайної людини був ризик підвернути або зламати ноги. Для нього ж — ризик зламати дорогі протези. Але вибору не було. З під’їзду вже вибігали ті двоє, яких він залишив у квартирі. Один кульгав, інший тримався за пах.

— Де він?! — крикнув кульгавий, роззирнувся навколо і помітив Томаса із собакою на драбині. — Він там!

Той, що палив біля машини, кинув сигарету і потягнувся до кобури.

— Стрибай! — скомандував Томас псу.

Робопес без вагань стрибнув униз, приземлився на всі чотири лапи і кинуся на охоронця, не даючи витягти зброю.

Томас стрибнув слідом. Приземлення було жорстким: коліна стрельнули, зуби клацнули, але він встояв. «Все-таки класні протези роблять зараз», — подумалося йому.

Пес тим часом кружляв навколо охоронця, намагаючись вкусити його за ноги, уникаючи копняків і не даючи прицілитися.

— Біжімо! — крикнув Томас собаці, махнувши рукою в бік темних провулків і нетрів, і побіг, петляючи, як заєць.

Пес залишив свою жертву і рвонув за господарем. Услід пролунало кілька пострілів, але жоден не досяг цілі. Вони пірнули в лабіринт сміттєвих баків і старих гаражів, якими славився цей район. Позаду ще лунали крики й постріли, але кулі лише вибивали іскри з асфальту далеко позаду.

Томас біг і думав, що вперше за довгий час він відчуває себе живим. Так, трохи наляканим, мокрим, злим — але живим! І ще він думав про ту жінку з екрану, Теонілу.

Вона — його єдиний шанс дізнатися всю правду про ті камінці, що зараз торохкотіли у його наплічнику. Якщо ці типи шукають андроїдову руку, вони точно знають, чия вона. І Теоніла теж повинна знати...