8. Підемо разом

8. Підемо разом

Томас тоді пережив великий шок. Втрата ніг ввела його в глибоку депресію. Він не хотів жити, нічого взагалі не хотів. Період реабілітації тривав дуже довго. І хоч він отримав протезні ноги від держави, не був цьому радий. Став похмурим і замкнутим типом. Вже зараз, після того, як минув майже рік, він міг спати більш-менш спокійно, постійно приймав заспокійливі ліки. Вони, в принципі, діяли, але все одно жахливе відчуття, коли тобі відрізають ноги, було страшним. І раніше, ще до поранення, Томас був людиною не дуже приємного характеру, а зараз він став просто нестерпним. Патронажні сестри й брати калейдоскопом проходили повз нього, бо жоден не міг витримати кошмарний характер цього чоловіка. Одна Моллі затрималася. Терпіла всі його витівки й бурчання, підвищення голосу й лайку. Її навіть дратувати останнім часом не хотілося, бо не зважала на це. Міцна, як кремінь. Томасові вона навіть подобалася. Таких в армії називали «танками».

Томас прокрутив новинні канали на тиждень назад. Жодних крадіжок. Потім подумав і продиктував «Штукарці», як називав штучний інтелект, вмонтований у свій комп'ютер, кілька слів. Наказав шукати новини за останній місяць про «крадіжку», «пограбування», «золоті монети», «алмази», «андроїд», але обмежив пошук так, щоб усі ці слова знаходилися в одному блоці інформації.

«Штукарка» трохи подумала, а потім видала два посилання, за якими можна було зайти і знайти інформацію, власне, про ті слова, які вписав Томас.

Перше посилання розповідало про відому мандрівницю Теонілу, котра щойно повернулася із розкопок на планеті Картас і привезла багато цікавого матеріалу. Але два тижні тому її було пограбовано. Її андроїда, який більше мав функцій домогосподарки, аніж захисту, було пошкоджено.

Друге посилання було на якусь художню книгу, в якій розповідалося про космічні пригоди прибульців, а також золото, алмази. Там брали участь андроїди, роботи, люди і так далі.

На екрані з'явився портрет самої Теоніли. Томасові вона сподобалася: чорнява красуня з блакитними очима дивилася на нього саркастично, вигнувши одну брову і скрививши губи. Томасові здалося, що вона має досить агресивний характер, тим паче працювати на планеті Картас було небезпечно.

Поряд, біля ноги, раптом заскавчав пес, і раптом у Томаса вирвалося добродушне:

— Ну як ти? Як після купання? Холодна водичка була?

Потім зловив себе на думці, що в нього різко покращився настрій. Можливо, так вплинув цей саркастичний погляд жінки з екрану? Когось вона йому нагадувала… Дуже симпатична панянка. Пес знову заскавчав, і Томас сказав:

— Ну добре, добре. Вибач, я не хотів тебе кидати в ту річку. Хоча чому я брешу? Хотів і навіть зробив це, але зараз прошу вибачення. Ти мене дратував тоді. Та й зараз дратуєш. Іди звідси геть, не сиди біля мене. Бачиш, я шукаю інформацію про андроїда. Гм. Тут пишуть, що пошкодили її андроїда... Мабуть, все-таки це його рука, яку ти приніс мені...

Через деякий час, почитавши ще деякі новини, він продовжив:

— Ну що ж, давай збиратися, і спробуємо сходити до неї і все розпитати. Підемо разом. Якщо це буде так насправді, тоді ми віддамо їй ці речі. Якщо вони її. Погодься, це краще, ніж іти в поліцію. Та й хотілося б познайомитися з такою кралею. Дивись, у неї все при ній: і груди великі, мабуть, і форми нівроку. Давай збиратися.

І Томас пішов до шафи, щоб дістати свій святковий костюм для офіційних установ або зустрічей із ветеранами, на які він терпіти не міг ходити, але мусив це робити, тому що там бували іноді хлопці із його підрозділу. Він все-таки скучав за польотами, за друзями, за космосом...